1
 
Як гордий соняшник, самого сонця син,
Лише до нього вид обертає квітущий,
Так ти, обернений до майбуття годин,
Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін
 
I знаєш: вічний ти, а все скороминуще.
Ти в простім одязі. Не пурпур, не єдваб
Тіл зделікачених, знесилених оздоби,—
Ні: блуза, що одна привабити могла б
Свободу-дiвчину, кому король і раб—
Два різні вияви єдиної хвороби.
 
Не шабля і не спис, а молот і терпуг,
Не мрія, а ява, не порив, а потреба:
Із темних брил життя ти силою напруг
Витісуєш Нове — і синій виднокруг
Обійми розкрива скорителеві неба.
 
2
 
Гнуться присмерки віджилі
Перед сонячним життям,
Срібне полум'я флотилій
Крає груди небесам.
 
Грім, ухоплений рукою,
Світить далі голубій.
Геть, уславлений спокою!
Ми в труді, у боротьбі!
 
Для нового Прометея
Твій огонь не згас у млії
П'ятикутною зорею
Сяє сонце на землі.
 
3
 
Усе злічити й скерувати,
Узяти небо в береги,
І перетяти світ проклятий
Промінням волі і жаги,
 
У праці, в муці стиснуть зуби,
В боях устоять, як граніт...
Ну, справді, що нам до Гекуби,
Як ми новий створили світ?
 
4
 
Міцних, вузлуватих, потрісканих рук
Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук,
Зловісні примари очей не вжахнуть,
Бо видиться ясно ясна для них путь.
 
Ці руки — ти бачиш? — цих рук міліон.
Ці руки — за троном хитається трон,
Ці очі по кроку вимірюють крок,
І падають мури, як жовтий пісок.
 
Де сон староденний, мов крига, застиг,
Творці вибиваються з темних кормиг.
'У світі найкраще — визволення крик.
Мільйони трудящих—один робітник.
 
1931—1932 pp.