Миколі Балсанові
 
Густими барвами земними
Він звеселяє полотно,
І чим рясніш воно цвістиме,
Тим довше житиме воно.
 
Не кожну фарбу, що потрапить
Йому під руку, він бере,
Життя не кожний марний клапоть,—
Лиш те з життя, що не умре!
 
Але буває, що в дрібниці
У сонця відсвіті легкім
Велике сяєво таїться,
Як в іскрі — блискавка і грім.
 
Листка осіннє опадання,
Повита інеєм трава,—
Вість про весняне розцвітання,
Розгадка давнього нова!        
 
Та найпишніше там цвітіння,
Найвище серце там зліта,
Де рух, де дія, де горіння,
Чуттів і мислей повнота.
 
Тому він з пристрастю такою
Малює море без країв,
Часи не сну, а неспокою,
Великих Партії сивів.
 
Він пильний, сміливий, стоокий,
Ніщо від нього не втече,
Минулі і майбутні роки
Він підіймає на плече.     
 
Він — труд, він — гнів, він — спів любові,
Він там, де люди й боротьба, 
Він — братній усміх юнакові,
Він — меч повсталого раба.
 
І ми читаємо з картини:       
Яке глибоке щастя — жить,
Буть гідним імені людини,
Народу й людськості служить!
 
12 жовтня 1954 р