Елегія Пікассо

      Тієї ж ночі сніг пішов. Іди,
      Безшумний сніже, темними устами,
      Мостами, наче сплетеними снами,
      Дахамий

      Стоять сади холодної слюди
      В одежі білій з чорними руками ...
      Так розбуди
      Цей ранок понад нами:

      Художнику, іще ти молодий,
      Іди ж туди, де стомлені і бідні,
      Бездомні діти і сліпці безрідні,
      Жінки безлюбі, матері негарні ---
      В нічліжки, божевільні і лікарні,
      В пивничи,
      в сльози в'ялої води.
      Художнику, іще ти молодий,
      Ще знаєш сам знедоленість і вбогість,
      Мансарди вогкий пил, і пил, і вогкість,
      Стілець і ліжко.
      А в осінню тьму ---
      Друг у кав'ярні в голудім диму.

      ...Куди летять ці голубі кав'ярні,
      Куди бредуть ці почуття рожеві,
      Ці акробати мандрівні і ніжні?
      --- У зрілість, так, у спокій, у достаток,
      У спогади прославлених майстрів. ---
      Про що говорять дві сестри в обіймах,
      Дволике людство, і святе, і грішне?
      --- Про зрілість, так, про хруск того портрета
      Останнього, плямистого, як світ ...

      В кубічних віллах сонце пересохле ---
      Це старість, це здобуток, це якась
      Оригінальна втрата юних літ.

      ... Тієї ж ночі сніг пішов. Іди,
      Безшумний сніже. Як житта минає!
      Як шелестить слюда, як опадає,
      Оголюючи нерви-дерева! ..

      Ні молодість, ні старість не вгадає,
      Чого шука в житті душа жива.