Л Мосендзові 
 
Поважна мова врочистих вітрин, 
Уривчасто скупі її аннали: 
— Ми жали хліб. Ми вигадали млин. 
Ми знали мідь. Ми завжди воювали. 
 
 — Мене забито в чесному бою, 
Поховано дбайливою сім'єю. 
Як не стояти так, як я стою 
В просторій залі мудрого музею? 
 
Так виразно ввижається мені 
Болючими безсонними ночами: 
Я жив колись в простому курені 
Над озером з ясними берегами. 
 
 «Вісник» 1933/244