За вікнами день холоне,
У вікнах -- перші вогні ...
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.
 
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.
 
Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
 
А я поцілунком теплим,
М'яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх.
 
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма --
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.
 
Не візьмеш плачу з собою --
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.
 
Щоб мав ти в залізнім свисті --
Для крику і для мовчань --
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.
 
Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухатись порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.
 
Щоб заховавши мудрий досвід
У скринці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
Вогнем отрути чи вина.
 
Щоб власній вірі непохитній
Палить лямпаду в чорну ніч
І йти крізь січні в теплі квітні
Крізь біль розлук -- у радість стріч.