Опівночі айстри в саду розцвіли… 
Умились росою, вінки одягли, 
І стали рожевого ранку чекать, 
І в райдугу барвів життя убирать… 
 
І марили айстри в розкішнім півсні 
Про трави шовкові, про сонячні дні, – 
І в мріях ввижалась їм казка ясна, 
Де квіти не в'януть, де вічна весна… 
 
Так марили айстри в саду восени, 
Так марили айстри і ждали весни… 
А ранок стрівав їх холодним дощем, 
І плакав десь вітер в саду за кущем… 
 
І вгледіли айстри, що вколо – тюрма… 
І вгледіли айстри, що жити дарма, – 
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх, 
Засяяло сонце над трупами їх!.. 
 
1905