Сьогодні моє свято. Найбільше в моєму житті. 55 років скромної праці на 
літературному полі. 55-річний ювілей. В голові — сила думок. В серці — невимовні 
почуття. Багато прожито за сімдесят сім років нелегкого життя. Багато 
перетерпіла за п'ятдесят п'ять літ на невторованому шляху письменника. 
Цензура... Заборони... Скільки палких думок лишилось в тайні, не могли до людей 
дійти. Але і книжки виходили не на широку дорогу: вузькими й тернистими стежками 
пробивались вони до людей, до читачів своїх, їх перепиняли, їм перетинали шлях, 
з рук людини виривали. 
Тільки тепер осяяв їх ласкавий промінь. Тільки тепер нам милі світлі дні. 
Дивлюся на все довкола — і скільки справдилось моїх мрій! Омріяна людина щастя 
відшукала. Для жінки-страдниці, за чиє горе моє серце скипало кров'ю, відкрився 
світ, розвіялась пітьма. Земля, полита потом, зазеленіла рясно, на ній буяють 
найпринадніші квіти: освіта, вільна праця, культура для люду, що стільки літ 
страждав. І книжка — найдорожчим подарунком стала дитині, що матір з роботи жде, 
тій дівчині, що у прислузі коротала молоді роки, навіть дідові, щоось лише 
прозрів. 
Дорога світла усім людям стала, а ще ясніше вона простелилась для тих, хто 
творить, пише людям книги. Яка радість, щастя, що мій ювілей святкує цілий край 
великий, що хвилювання моїх дум і серця до всіх людей Країни Рад дійшли. 
Хвилюючись, кажу я щире слово це: мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, 
музика душі тобі. 
 
Ольга Кобилянська 
м. Чернівці, 25 листопада 1940 р.