“ГРИФОН” (Ю. Андрухович) Мій пане, який нерозумний світ!.. Яка на румовище сходить журба! Під небом, чорним, ніби графіт, конаю в піску. І грифон з герба. З дерев погаслих кричать граки. Я впав з коня і програв турнір. Тепер крізь мене ростуть гілки, пробивши в панцирі триста дір. Лети ж від мене, монстре знамен, крилатий леве! Я випав з гри. З очниці в мене цвіте ромен. Я не мав меча. То був лютні гриф. А ту, що чекає, що ймення мої на грифелі пише в стотисячний раз, крилом захисти. І замовклу її у землю сховай від облуд і образ. Чому ж не летиш? На вологім піску танцюєш довкіл моїх тихих рук. І п'єш з мене довгу предвічну ріку ти, схожий на крука. Ти майже крук. *** “ЛІТО” (Гр. Чубай) Двоє несамовито, двоє задихано Завчили одне одного напам'ять, Як хрестоматійні вірші І, навіть, пісок та трава тепер безсилі Створити їм ілюзії таємності І не можуть врятувати їх Двоє несамовитих жаркого полудня Мовчки сидять у кімнаті  Думають про Єдиного, Хто міг би їм принести порятунок Думають про сніг Який міг би їх надовго закидати Чути знадвору шелест піску Чути знадвору шелест трави Чути знадвору голос продавця морозива Чути знадвору шелест піску *** "ЗАВТРА ПРИЙДЕ ДО КІМНАТИ..." ("Вона") (К. Москалець) Завтра прийде до кімнати  Твоїх друзів - небагато Вип'єте - холодного вина Хтось принесе білі айстри Скаже хтось: життя прекрасне Так, життя - прекрасне, А вона сидітиме сумна Буде пити - не п'яніти Від дешевого вина Я співатиму для неї  Аж бринітиме кришталь Чи хіба зуміє голос  Подолати цю печаль Так у світі повелося Я люблю її волосся Я люблю її думки й вуста Та невдовзі прийде осінь Ми усі розбіжимося По русифікованих містах Лиш вона сидітиме сумна Буде пити - не п'яніти Від дешевого вина Моя дівчинко печальна, Моя доле золота Я продовжую кричати Ніч безмежна і пуста *** “КАЛАМУТНА ВОДА” (Т. Чубай) Каламутна вода сниться Вона заливає все Його вже торкаються пальці Ти сідаєш в човен Я забуваю руки твої Вода прибуває Я забуваю вуста твої Вода по коліна Я забуваю запах твій Я забуваю очі твої Вода по пояс Я забуваю твоє лице Я забуваю твоє ім'я Вода по шию І тільки голос твій Десь далеко шепоче Про сонце й чисте море Ти на човні  А я у воді Ти на човні А я в каламутній воді І коли всяде мул Ти побачиш мене на дні Ти не плачеш бо немає сліз Ти на човні Течія відносить тебе  А я не співаю пісень Бо під водою немає повітря Немає запаху, немає тебе Ти на човні і течія сильна Попереду море Каламутна вода я п'ю тебе *** “СЕРВУС ПАНЕ ВОРГОЛ” (П. Мідянка) Андрій Ворхола русин чи хохол Греко-католик ставленик поп-арту Енді Воргол це джаз і рок-н-ролл Куди до нього віршнику чи барду Конвульсивний і побожний фольк І чілка біла окуляри Енді Многоликий хмародер Нью-Йорк І ті казино кока денді бренді Умре у Пітсбурзі де соус мармелад Хрести схизматиків печальний колумбай В рулетку грища записи у лад Барвистий сакос русинський вікарій Маразматичний (виріб "Камбели") (Оземний) спіч Нью-Джерсі та Аляска Із наркотичної завіси із імли Ти (зальсупів) носовички за паска *** “МОЖНА” (Гр. Чубай) Можна вже певен час Видимість усипе від смерті рятувати Так мертве сонце дивиться у зелену воду І слухає шелест її як свій Але все що видиме мертве І чим видиміше тим мертвіше То що ж робити тоді як стане Явою манливість всіх свічад Ще можна вдати із себе заблуканого Зкласти багаття споминів І при ньому про все що довкола  Гадати як про заблукане Та не вогонь прийде до диму Як додому попіл до землі Як додому прийде  Смерть до тебе А ще можна до тих пятнадцяти жінок Котрі щовечора прогулюються берегом Довго довго кричати мамо Але кожна з них про іншу думає  Жодна з них не озирнеться *** “КОРИДОР ІЗ ДВЕРИМА ЗАВБІЛЬШКИ В ОКО...” (Гр. Чубай) Невідаю як ми обоє Потрапили в цей коридор Із дверима завбільшки в око Невідаю Мабуть ми були  Випадковими слізьми Що випадково сюди вкотилися Мабуть що так мабуть І тут собі раптом Згадали що людими ми Та вже немає нам назад вороття Немає  Навіть якщо наші сльози  Звідси крізь двері викотяться То ми все одно  Залишимось тут Там за стінами Заметляється про нас Листя язиків на деревах тіл Такі щасливі Що можуть нас лише бачити Що можуть сюди увійти Такі нещасні Що можуть нас лише бачити Що не можуть сюди увійти В коридорі з дверима Завбільшки в око *** “А Я ТЕБЕ ДАВНО УЖЕ ЗАБУВ” (Гр. Чубай) А я тебе давно уже забув Чому ж тепер ти знову прилітаєш В літаках пребілих снів На засмучені аеродроми моїх очей Чому ти знову  Повідаєш історію про дим Який вертається до свого вогнища Начебто знову хоче стати полум'ям Я прокидаюсь опівночі Щоб засвітити свічку забуття Траву із ночі зву До свічки тої кажу Траво травице  Будь зеленою Най буде все як є... Зорю померлу  Зву із ночі темної кажу Нетреба зоре не спалахуй Най буде все як є А той літак  Вже невмолимо близько А ти усміхнена вже сходиш трапом Щоб загасити свічку *** “ТИХИЙ ДОЩ” (Гр. Чубай) Тихий дощ У долоні прощанням точиться Вже скоро будуть пригорщі повні Очі звірята карі звірята Біжать тебе запам'ятати А пригорщі повняться Пригорщі повняться А дощ сильнішає І сильнішає Вже й на прощання Той дощ не схожий Бо за ним вже тебе не видно Очі звірята карі звірята Кудись біжать за тобою шукати Та знову й знову Ні з чим вертають Чи то мокрі од зливи Чи то заплакані *** “ТАК СПРОКВОЛА НАДХОДИТЬ” (Гр. Чубай) Так спроквола надходить Найтемніша на світі ніч І заступає  Одним єдине моє вікно І заступає зеленими очима Червону потоптану траву Що здавалась мені  Птахом підстреленим  А той той птах Ні як злетіти не міг Ніч заступає  Руками всохле дерево Ніч заступає  Палюче сонце І заступає  Розважливими словами Якусь дуже сумну мелодію Я вже нічого Крім тої ночі не бачу Та тільки чую Як десь далеко далеко Поза іі руками Поза її вустами Поза її очима Раптом залопоче крилами Червона трава Довго літає над нами ***