Спокойно небо голубое. 
Никитин 
 
Блакитне небо, мов дугасте море, 
Безоднею самітною стоїть. 
Під сонцем степ, козацьке Дике поле, 
Огнем переливається-жахтить. 
 
Гарячий вітер хилить-нахиляє 
Траву хвилясту стиха до землі, 
І в прозирній золоченій імлі 
Даль степова мов тоне-поринає. 
 
Понад травою стиха жар німий, 
Переливаючись, пливе високо! 
Розтоплюється воздух осяйний, 
Тіснить у грудях дух і сліпить око. 
 
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями 
Картина світоіскрява горить; 
Над нею любо попід небесами 
Музика, мов срібло тонке, дзвенить. 
 
То жайворонок, лірник одинокий, 
Зайняв одрадну серцю вишину 
І звеселяє світ шумно-широкий, 
Співаючи про волю та весну. 
 
Німує степ: йому ні на що воля. 
Се немовлятко сонне в сповитку: 
Судилась велетню дрімлива доля 
На довгому байдужньому віку. 
 
Закутавсь у свої зелені шати; 
Пахущі мовчки нюхає квітки; 
Над ним по вітру носяться крилаті 
Метелики, мов марево, легкі.