ДО ОРЛА
 
Обох нас, орле стервоїдний, 
Знажає поле боротьби:
Рвемо у других шмат послідній, 
Жаги нікчемної раби.
 
                   Та чом не в мене твої крила? 
                   Я полинув би вище хмар:
                   Тут кров злочинства землю вкрила, 
                   Скрізь повно слів, в повітрі — вар!
 
Де б не поглянув — боже! — всюди 
Слід жертв, загублених дарма;
Не змовк стон тіней,— рвуться груди;
Нищаву смертю обійма.
 
                   О, браття серби, — гірко плачуі 
                   Свята надія геть зника... Все кров та кров... 
                   Між нами — бачу, 
                   Червона річка протіка!