ГАНС КОН 
ЗАХІДНИЙ І СХІДНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ
Націоналізм - це стан свідомості (a state of mind). Історичний процес може бути проаналізований як послідовність змін у груповій психології, у ставленні людини до всіх проявів індивідуального і суспільного життя. Такі чинники як мова, територія, традиції, такі почуття як зв'язок з рідною землею, Heimat, зі своїм родом та видом набувають різних позицій на шкалі цінностей в процесі змін у груповій психології. Націоналізм - це ідея, idee-force, яка наповнює людський мозок і серце новими думками і новими почуттями та спо-нукає людей втілювати свої переконання в організованій діяльності. Нація, таким чином, це не просто група, яку тримає разом і животво-рить спільна свідомість, а ще й група, яка прагне набути самовира-ження в тому, що вважає за найвищу форму організованої діяльності - в незалежній, суверенній державі. Доки нація не може досягти такої довершеності, вона змушена задовольнятися певною формою авто-номії або додержавної організації, яка, однак, завжди має схильність у певний момент, момент «звільнення», перетворитися на незалежну державу. Націоналізм вимагає національної держави; створення на-ціональної держави зміцнює націоналізм. Тут, як і в інших історичних явищах, ми маємо справу з безперервною взаємозалежністю та взає-модією. 
«Нація - це стан свідомості, який відповідає певній політичній реальності»1 (to a political fact) або ж прагне відповідати певній полі-тичній реальності. Це визначення відбиває генезис націоналізму і мо-дерної нації, яка народилася з поєднання певного стану свідомості, способу мислення і даної політичної форми. Спосіб мислення, ідея на-ціоналізму надали формі нового змісту і значення; форма надала ідеї засоби для організованого втілення її проявів та прагнень. Як ідея, так і форма націоналізму розвивалися ще до доби націоналізму. Ідея по-ходить від давніх євреїв та греків і була знов покликана до життя в Європі в часи Відродження та Реформації. В часи Відродження літера-тори заново відкрили греко-римський патріотизм; але цій новій наста-нові (attitude) тоді не вдалося стати набутком широких верств, а її секуляризм невдовзі був зметений поверненням Європи до релігії в ході Реформації та Контрреформації. Але Реформація, особливо у формі кальвінізму, відродила націоналізм Старого Заповіту. За сприятли-вих умов, які склалися в Англії, нова національна свідомість англійців як побожних людей в ході революції XVII століття поширилася на всю націю. Тим часом в Західній Європі нова політична влада, влада абсо-лютної монархії, утворила нову політичну форму - сучасну централі-зовану незалежну державу; вона стала тією політичною формою, в яку під час Французької революції була інфільтрована ідея націона-лізму, наповнюючи її спільною для всіх громадян свідомістю та умож-ливлюючи політичну і культурну інтеграцію мас в єдину націю. З приходом націоналізму маси перестали належати до нації, а стали нацією0. Вони почали пов'язувати себе з нацією, цивілізацію з націо-нальною цивілізацією, своє життя і виживання - з життям і виживан-ням нації. Націоналізм відтоді став домінувати в усіх почуттях та настановах мас; його почали використовувати і для виправдання дер-жавної влади, і для легітимізації застосування державою сили як про-ти своїх власних громадян, так і проти інших держав. 
Суверенітет має подвійне значення. Один його аспект стосуєть-ся відносин держави з її громадянами, другий - відносин між держава-ми. Подібно до цього, почуття націоналізму є подвійним. Всередині нації (intranationally) він веде до живої симпатії між всіма членами нації; 
між націями (internationally) він проявляється у байдужості, недовірі, а то й ненависті до людей, які перебувають зовні національної орбіти. У внутрішньонаціональних відносинах люди керуються не тільки пе-реконанням про наявність сталих спільних інтересів, а й почуттям сим-патії, відданості і навіть готовності до самопожертви. У міжнаціональ-них відносинах вони керуються переконанням про відсутність сталих спільних інтересів між різними державами й почуттями, які варіюють від повної байдужості до найсильнішої антипатії, та можуть дуже швидко змінюватись у межах цієї шкали. Нація - не що інше, як час-тина людства - схильна видавати себе за ціле. Взагалі ж до цього крайнього висновку не приходять, оскільки зберігають свій вплив ідеї донаціоналістичної доби. Ці ідеї становлять основу західної цивілі-зації - як християнства, так і освіченого раціоналізму: це віра у єдність людства та пошанування індивіда як найвищої цінності. Лише фашизм, цей безкомпромісний ворог західної цивілізації, привів націоналізм до його крайнього прояву - тоталітарного націоналізму, в якому люд-ство і індивід зникають, не залишається нічого, крім нації, яка стала винятковою та всеосяжною (the one and the whole). <...> 
В добу націоналізму нації є великими корпоративними особис-тостями історії; відмінності в їхньому характері та світогляді нале-жать до найважливіших чинників, які визначають перебіг подій. Лише в цю добу воля націй, радше ніж воля індивідів, династій або ненаціо-нальних утворень, таких як церква чи класи, набуває вирішального значення; а тому розуміння їхньої історії потребує феноменології націй та їхніх характерів. Ці характери не є визначеними передісторичне або біологічно, не є вони раз і назавжди усталеними; вони є витвора-ми суспільного та інтелектуального розвитку, незчисленних чергу-вань дій та реакцій: частину з них дуже важко розпізнати в потоці минулого, з якого історик відбирає лише ті, які видаються йому сут-тєвими і характерними елементами в системах майже запаморочли-вої складності. Якщо формування національних характерів тривало протягом багатьох століть, то їхня кристалізація відбулася в добу націоналізму. У західному світі, в Англії та Франції, в Нідерландах та Швейцарії, у Сполучених Штатах та в британських домініонах піднесення націоналізму було переважно політичною подією; йому передувало формування майбутньої національної держави або, як у випадку Сполучених Штатів, ці два процеси збігалися в часі. Поза межами західного світу, в Центральній та Східній Європі і в Азії, на-ціоналізм з'явився не лише пізніше, а й переважно на відсталішій стадії суспільно-політичного розвитку: кордони наявної держави та нації, яка народжувалася, збігалися рідко; націоналізм там формувався в протесті проти наявного державного утворення та в конфлікті з ним -не для того, щоб трансформувати його в державу всього народу (people's state), а щоб заново окреслити політичні кордони у відповід-ності з етнографічними вимогами. 
Внаслідок нижчої стадії суспільно-політичного розвитку, цей на-ціоналізм народжений поза західним світом, знайшов свій вияв перед-усім у сфері культури. Спочатку це була мрія та надія вчених і по-етів, що не мала підтримки з боку громадської думки - така думка ще й не існувала, її вчені й поети намагалися створити; це було ризикова-не починання скоріше в освіті та пропаганді, ніж у політиці та вряду-ванні. Разом з тим як новонароджений націоналізм, так і весь модер-ний суспільний та інтелектуальний розвиток поза межами Західної Європи перебував під впливом Заходу, який тривалий час залишався і вчителем, і взірцем. І все ж, сама ця залежність від Заходу часто уражала гордість національної освіченої верстви, як тільки ця вер-ства починала розвивати свій власний націоналізм; вона, зрештою, опинялася в опозиції до «чужої» моделі та її ліберально-раціоналістич-ного світогляду. 
Будь-який новий націоналізм, отримавши свій початковий по-штовх з культурного контакту з якимось давнішим націоналізмом, шукав свого виправдання та своєї особливості у спадщині свого влас-ного минулого й підносив первісні, давні витоки та своєрідність своїх традицій - на противагу західному раціоналізму та універсальним стандартам. Націоналізм на Заході поставав у зусиллях побудувати націю з огляду на політичну реальність та боротьбу сучасності без занадто емоційного ставлення до минулого; націоналісти Централь-ної та Східної Європи часто створювали ідеальну батьківщину з міфів минулого та мрій майбутнього - пов'язану тісно з минулим і позбав-лену будь-яких прямих зв'язків з сучасністю - зі сподіванням, що вона колись стане політичною реальністю. Отож, їм було вільно прикра-шати її ознаками, за здійснення яких вони не несли безпосередньої відпо-відальності, але які впливали на появу в нації, що виникала, свого власного бажаного образу та своєї «місії». Якщо західний націоналізм був у своїх витоках пов'язаний з концепцією індивідуальної свободи та раціонального космополітизму XVIII століття, пізніший націоналізм Центральної та Східної Європи і Азії легко набував протилежного розвитку. Цьому новому націоналізму, залежному від зовнішніх впливів і водночас опозиційному їм та невкоріненому у політичній та суспільній реальності, бракувало впевненості у собі; свій комплекс неповноцінності він часто компенсував самозвеличуванням та над-мірною самовпевненістю; власний націоналізм видавався націоналі-стам Німеччини, Росії або Індії чимось незмірно глибшим, ніж націо-налізм Заходу, а тому багатшим у своїх проблемах та можливостях. Постійний пошук значення німецького, російського, індійського на-ціоналізму, роздуми щодо «душі» або «місії» нації, нескінченні обго-ворення відношення власного націоналізму до західного - все це ста-ло характерною особливістю цієї нової форми націоналізму. 
Націоналізм на Заході ґрунтувався на нації, яка була витвором суспільних та політичних чинників; націоналізм у Німеччині ґрунту-вався не на раціональній суспільній концепції, а на «природній» ре-альності спільноти, яка тримається разом не з волі її членів чи обов'яз-ком, впровадженим контрактом, а традиційними родинними зв'язка-ми та статусом членів. Німецький націоналізм замінив раціональну правову концепцію «громадянства» на незрівнянно менш визначену концепцію «folk», яка була спершу відкрита німецькими гуманіста-ми, а пізніше розвинена Гердером і німецькими романтиками. Цей [німецький націоналізм] набагато легше підкорявся волі уяви та емоцій. Він, здавалося, був закорінений у темних глибинах первісних часів та проростав крізь тисячі прихованих каналів підсвідомого розвитку, не пронизаний світлом раціональних політичних ідей, а захований в містичному лоні народу, що робило його близьким до первинних сил природи. Ця різниця у концепції нації та націоналізму була історич-ним наслідком різниці впливу, який мали Відродження та Реформація в Німеччині та в інших країнах Західної Європи. 
На Заході Відродження та Реформація створили нове суспіль-ство, в якому середній клас і світська освіта отримали значну перева-гу, а універсалістське та імперське римське поняття середньовічного світу було відкинуто не лише на практиці, а й у теорії^. Однак у Цен-тральній та Східній Європі ця середньовічна ідея світової імперії зали-шилася і, спираючись на дослідження давнини, здобула навіть нову силу - нереальну, але захоплюючу силу примарного світу. Відрод-ження та Реформація не змінили політичний і суспільний лад у Німеч-чині так глибоко, як це вони зробили в інших країнах Заходу; вони відбулися як суто науково-теологічні явища. А далі на схід вони не проникли зовсім - на Росію та Близький Схід вони не вплинули. Таким чином, старі розбіжності між Західною та Східною імперіями ще по-глибилися. 
Примітки 
1. Zangwill I. The Principle of Nationalities. - Watts: London, 1917. - C. 39. Макс Вебер визначає (loc. cit.) націю як «спільні зв'язки почуттів, адекватне ви-раження яких - це власна держава, і які через цю обставину намагаються таку державу створити». Див. також: Zimmern A. E. Nationality and Government, and Other Wartime Essays. - Chatto & Windus: London, 1918. - C. 52.