Україно-Україно, Що ти за то дала, Що старого Апостола Гетьманом обрала?[2] Україно-Україно, Що ти заплатила, Що до себе та Петрика[3] Ти так прихилила? Україно-Україно, ; Що то з москалями, Що посланці повертають До тебе з дарами?[4] І за ними Лизогуб наш, Чарниш, Жураковський? І чим же так прихилився До них цар московський? Не питайте, добрі люди, Каже Україна: Колись була в Московщині Тяжкая година. Колись була в Московщині Тяжкая година: Петро судив царевича,[5] Судив свогосина. І просився син Петровий, А Петриків тато, І було там сенаторів Багато-багато; Але жоден не подумав За нього обстати, Не смів жоден проти кари Голосу подати. Їдна тілько Україна За нього обстала, Їдна тілько Україна Голос свій подала. І був гетьман в Петрополі, Як Петрик вінчався,[6] І до гетьмана старого Петрик обізвався: «Спасибі вам, добрі люди, Що ви серце мали, Що ви в кровлі мого батька Рук не покаляли. За то тепер і гетьмана Я вам позволяю, За то тепер і права вам Давні повертаю! І чого лиш буде треба, Просіть, добрі люди, Усе для вас я учиню, Усе для вас буде!» І подякував Апостол, Назад повертає Та й до царя, до Петрика, Послів посилає. Посилає до Петрика, Просить милость мати: Позволити поспільную Старшину обрати. Не перечить добрий Петрик, Зараз позволяє. Не чекає і Апостол, Зараз обирає. І Лизогуб став обозним І зараз до діла; У судці пішов Кандиба[7] І сотник Забіла[8], В писарі пішов Турновський,[9] Панич чи попович, В осаули пан Лисенко[10] І пан Мануйлович; У поспільнії хорунжі — Горленко-бунчужний,[11] А в поспільнії бунчужні Борозна[12] недужний. І підняв на ноги гетьман Слабу Україну І ще чогось до Петрика Іде в Московщину. Аж там Петрик помирає,[13] Ганна наступає,[14] Вона ж уже Україну Не так пригортає. Вона тілько Апостола В очі пригортає,[15] А за очі тридцять тисяч Людей вимагає.[16] І піднялось тридцять тисяч З полковником Танським,[17] Пішли, бідні, з України В степи бусурманські. І піднялось тридцять тисяч, Та усі чубаті, Пішли в степи бусурманські Вали висипати. І піднялось тридцять тисяч Ще до сходу сонця, Висипають вал від Дону До самого Донця. На другий рік тридцять тисяч Свіжих посилає, А торішніх тридцять тисяч Назад повертає. На третій рік із Польщею Бійка розпочалась,[18] Щоб від естів і від курів Польща відцуралась;[19] Бо любовник Ганнин Бірон[20] Став її просити, Щоби його у тих Курах Князем ізробити. І почалась тая бійка, Військо знемагає... .Тоді гетьман запорожцям Стиха промовляє: «Покидайте, — каже,— хлопці, Турецькі границі[21] , Та давнього собі місця; Просіть у цариці...» І просяться у цариці, Цариця приймає І булаву,бунчук, пернач, Хоруг посилає. І каже їм, запорожцям, На вражую кару, Заселити два Кодаки[22] І річку Самару.[23] А тим часом в Білій Церкві Каже присягнути Та у Польшу з отаманом На час завернути. І пігнались запорожці З Білецьким Іваном,[24] Здибалися з Лизогубом Та із Галаганом; Здибалися, полетіли, , Назад поглядають — Аж там уже Апостола Козаки ховають.[25] Аж там уже Апостола Козаки ховають, Аж там уже і укази З Москви посилають, . Лизогуба півгетьманом Тілько обирають...[26] Лизогуба півгетьманом Тілько обирають, А другого півгетьмана З Москви посилають. 10 июня [1] Апостол Павло — під цим іменем відомі два визначних діячі країнської козацької старшини кінця XVII — початку XVIII ст., миргородські полковники, батько та син гетьмана Д. Апостола, якому, власне, й присвячено поему С. Руданського і якого в поемі помилково названо Павлом. [2] Що старого Апостола Гетьманом обрала... — Д. Апостола обрано гетьманом Лівобережної України в 73-річному віці, у вересня 1727 р. Влада його була обмежена. [3] Петрик — Петро II Олексійович (1715 — 1730) — російський імператор (1727 — 1730), онук Петра І, син страченого ним царевича Олексія. [4] ... Що посланці повертають До тебе з дарами... — У грудні 1727 р. делегація української козацької старшини у складі ніжинського полкового судді Михайла Забіли, гадяцького полкового судді Мартина Стишевського, прилуцького сотника Григорія Стороженка та переяславського осавула Луки Васильєва їздила до Петербурга з подякою за скасування Малоросійської колегії і відновлення гетьманства. Петро II прихильно прийняв делегацію, обдарував її членів подарунками і разом з ними відпустив з Петербурга І. Черниша, В. Жураковського та Я. Лизогуба, яким було заборонено жити на Україні. [5] Петро судив царевича... — Суд над царевичем Олексієм відбувся 1718 р. На суді були присутні гетьман I. Скоропадський і козацька старшина (генеральний бунчужний Я. Лизогуб, полковники П. Полуботок (чернігівський), А. Маркович (лубенський), М. Милорадович (гадяцький)). [6] Ібув гетьман в Петрополі,||Як Петрик вінчався... — Гетьман Д. Апостол був присутнім на коронуванні Петра II у 1728 р. разом з козацькою старшиною, полковниками, бунчужними товаришами і таємним радником Ф. Наумовим. [7] Кандиба Андрій — генеральний суддя. [8] 3абіла Михайло — ніжинський полковий, згодом генеральний суддя. [9] Турновський — генеральний писар. [10] Лисенко Федір — генеральний осавул. [11] Горленко Яким — генеральний хорунжий. [12] Борозна Іван — генеральний бунчужний. [13] Аж там Петрик помирає... — Петро II помер ЗО січня. [14] Ганна наступає... — Після смерті Петра II російською імператрицею 9 травня 1730 р. стала небога Петра 1, донька царя Івана Олексійовича Анна Іванівна (1693 — 1740), курляндська княгиня. [15] Вона тілько Апостола || В очі пригортає... — Імператриця Анна Іванівна нагородила Д. Апостола орденом святого Олександра Невського, зробила його сина Петра лубенським полковником. [16] ...А за очі тридцять тисяч||Людей вимага є. — 1731 р. з ініціативи головнокомандуючого російською армією графа Мініха почалося спорудження оборонних валів і фортець від Дніпра до Дінця для забезпечення південних кордонів Російської імперії від татарських наскоків. До цих робіт залучалися українські козаки і селяни. [17] Танський Антін — київський полковник. [18] Натретій рік ізПольщеюІІБійка розпочалась... — Після смерті короля Августа II Сильного (1670 — 1733), союзника Петра і у Північній війні (1700 — 1721), в Польщі почалась боротьба за владу між його сином Августом III і ставлеником Швеції Станіславом Лещинським. На прохання Августа III російський уряд надав Польщі військову допомогу. В складі російського війська брало участь 20 000 українських козаків під проводом Я. Лизогуба та прилуцького полковника Г. І. Галагана (? — 1748). [19] ...Щоб від естів і від курів//Польща відцуралась... — Йдеться про Курляндське герцогство, створене 1562 p. з столицею в місті Мітаві (нині — Єлгава), яке перебувало у феодальній залежності від польського короля. З початку XVIII ст. почало підпадати під вплив Росії і 1795 p. було остаточно приєднане до Російської імперії. [20] Бірон Е. (1690 — 1772) — фаворит Анни Іванівни, згодом старший підкоморій і правитель державних справ; 1737 p. обраний герцогом Курляндії. [21] ...Покидайте, — каже, — хлопці, || Турецькі границі... — Після зруйнування 25 травня 1709 p. Старої (Чортомлицької) Січі царськими військами частина запорожців перейшла на підвладну Кримському ханству територію і в пониззях Дніпра заснувала в Олешках (нині Цюрупинськ, Херсонської області) Олешківську Січ. Тут для життя запорожців склалися тяжкі умовч, і 1714 р. козаки звернулися до царського уряду з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину. Але царський уряд відмовив козакам. Незважаючи на відмову, козаки самовільно групами і поодинці поверталися на Україну. Прагнучи зміцнити південні кордони Росії в зв'язку з небезпекою татаро-турецьких нападів, царський уряд з ініціативи Д. Апостола 1734 р. дозволив їм повернутися до Росії, на Запоріжжя, де в березні 1734 р. за три-п'ять кілометрів від Старої, Чортомлицької, Січі (біля теперішнього села Покровського, Нікопольського району, Дніпропетровської області) вони заснували Нову Січ (1734 — 1775). [22] Два Кодаки — тобто Старий Кодак (нині Старі Кодаки, село Дніпропетровського району, Дніпропетровської області) і Новий Кодак (Кодак, Кодаки), фортеця на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, в кінці XVIII ст. перейменована в село Старі Кайдаки. Тепер входить в межі міста Дніпропетровська. [23] Самара — ліва притока Дніпра поблизу Дніпропетровська. [24] Білецький (Білицький) Іван — кошовий отаман Олешківської Січі. [25] ...А ж там уже Апостола || Козаки ховають. — Д. Апостол помер 28 січня 1734 р. від апоплексії. Похований у Великих Сорочинцях, Миргородського району. Полтавської області у Покровській церкві, збудованій за його наказом 1732 р. [26] ...Лизогуба півгетьманом Тілько обирають...— Після смерті Д. Апостола указом імператриці Анни Іванівни на Україні було встановлено тимчасовий уряд (Правління гетьманського уряду), який складався з призначених царським урядом російських чиновників та української козацької старшини (росіяни — князі Олексій Шаховськой та Андрій Баратинський, полковник Василь Гур'єв і запасний полковник Іван Синявій; українці — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний суддя М. Забіла, підскарбій А. Маркович і запасний осавул Ф. Лисенко).