ВЕСНЯНКИ[1]
 
Коли починали танути сніги й наставала тепла пора, виконувалися обряди зустрічі 
весни. Мета цих обрядів — прискорити її прихід. Настання весни після зими люди 
розуміли як боротьбу двох сил — холоду й тепла. Щоб допомогти весні подолати 
свою супротивницю, вони спалювали або топили в річці солом'яне опудало зими, по 
вулицях і в полі носили зображення сонця, водили хороводи тощо.
Один з обрядів був дитячий. За давнім повір'ям вважалося, що весну з вирію 
приносять на своїх крилах птахи. Щоб прискорити приліт птахів, діти, співаючи 
пісень, носили по селу випечених з тіста «жайворонків».
Пісні, що співалися під час весняних обрядів, називалися в є с н я н к а м и.
Це закличні пісні: вони мали «закликати» весну та добрий урожай.
Веснянки співалися майже завжди під час танців та ігор («Кривий танець», 
«Подоляночка», «Мак», «Просо» та ін.). Окремі танцювальні рухи нагадували 
оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. Слова пісні пояснювали ці рухи: «А 
ми просо сіяли, сіяли», «Ось так, ось так рвуть мак» та ін.
Українські веснянки дуже близькі за змістом до російських та білоруських 
весняних пісень.
Однією з найпоширеніших дитячих веснянок була пісня «Ой весна, весна — днем 
красна».




[1] У західних областях України ці пісні мають такі назви: гаївки, гагілки, 
ягілки, магівки та інші.