На Колимі запахло чебрецем 
і руто-м'ятою, і кропивою. 
Кохана сестро, дякую! З любов'ю 
паду в про тебе спогади лицем. 
А й спогади: сліпна коротка мить, 
і ти в сльозах — обранена об мужа. 
Квадратний отвір вахти, і байдужа 
сторожа. І дрібненький син кричить: 
"Татусю, до побачення!" А ми 
вдивляємося в те, що не екрані 
яви чи снива. О мої кохані 
розлучні лада, як вас світ гнітить 
об вас обпертий. Від рамена — крик, 
високий зойк — у дві гінкі долоні, 
неначе рури, мов многоколонні 
голосники атлантових музик.