Не одлюби свою тривогу ранню, 
— той край, де обрію хвиляста каламуть, 
де в надвечір'ї вітровії тчуть 
єдвабну сизь, не віддані ваганню. 
Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі, 
ще сизуваті в прохолодній млі. 
Нам є де йти — на хвилі, на землі — 
шляхи — мов обрії — далекі і прозорі. 
Шумуйте, весни — дні, ярійте, вечори, 
поранки, шліть нам усмішки лукаві! 
Вперед, керманичу! Хай юність догорить — 
ми віддані життю, і нам віддасться в славі! 
1958