Весь обшир мій — чотири на чотири. 
Куди не глянь — то мур, кутор і ріг. 
Всю душу з'їв цей шлак лілово-сірий, 
це плетиво заламаних доріг. 
І дальше смерті — рідна батьківщина 1. 
Колодязь, тин і два вікна сумні, 
що тліють у вечірньому вогні. 
І в кожній шибі — ніби дві жарини — 
журливі очі вставлено. Це ти, 
о пресвята моя зигзице-мати! 
До тебе вже шляхів не напитати 
і в ніч твою безсонну не зайти. 
Та жди мене. Чекай мене. Чекай, 
нехай і марне, але жди, блаженна. 
І Господові помолись за мене. 
А вмру — то й з того світу виглядай.