Весняний вечір. Молоді тумани. 
Неон проспектів. Туга ліхтарів. 
— Я так тебе любила, мій коханий. 
— Пробач мене — я так тебе любив. 
І срібляться озерами долини, 
шовковий шепт пригашених калюж, 
мені ти все життя, немов дружина, 
мені ти все життя, неначе муж. 
— А пам'ятаєш? — Добре пам'ятаю. 
— А не забув? Чи не забув? — О, ні. 
— Здається, знову в молодість вертаю, 
все наче увижається вві сні. 
І першу зустріч? Першу і останню. 
— А я лиш першу. Ніби й не було 
минулих років нашому коханню, 
не вір, що за водою все спливло. 
— Не треба, люба. Знаю, що не треба. 
Хай давні душі б'ються на ножах. 
А єдиніться — предковічне небо 
вам спільний шлях покаже по зірках.