Ще в дитинстві я ходив у трави, 
В гомінливі, трепетні ліси, 
Де дуби мовчали величаво 
У краплинах ранньої роси.
 
Бігла стежка вдалеч і губилась, 
А мені у безтурботні дні 
Назавжди, навіки полюбились 
Ніжні і замріяні пісні.
 
В них дзвеніло щастя непочате, 
Радість невимовна і жива, 
Коли їх виводили дівчата, 
Як ішли у поле на жнива.
 
Ті пісні мене найперше вчили 
Поважати труд людський і піт, 
Шанувать Вітчизну мою милу, 
Бо вона одна на цілий світ.
 
Бо вона одна за всіх нас дбає, 
Нам дає і мрії, і слова, 
Силою своєю напуває, 
Ласкою своєю зігріва.
 
З нею я ділити завжди буду 
Радощі, турботи і жалі, 
Бо у мене стукотить у грудях 
Грудочка любимої землі.