І. Замість вечірньої молитви 
 
Ти лежиш іще впоперек ліжка — 
Ну до чого мале й чудне! 
А до тебе незримі віжки 
Прив'язали цупко мене. 
 
Кажуть, носа ти вкрав у баби, 
Губи й ноги забрав мої, 
Взяв у матері синю звабу 
І в очах своїх затаїв. 
 
Спи, грабіжнику мій кирпатий, 
Сумнів диханням розігрій, 
Я тобі стану в голови слати 
Найніжніші подушки мрій. 
 
Розішлю свої думи в дозори, 
Щоб у сизому міражі 
Не ступило свавільне горе 
На кордони твоєї душі. 
 
Бо не змок ще убивчий порох 
Од потоків дитячих сліз — 
Через трупи надій бадьорих 
Твій одвічний і підлий ворог 
До усмішки твоєї ліз. 
 
Над народами, над віками 
Встало горе, мов чорний гном. 
Торохтять бойові тамтами 
Над прозорим дитячим сном. 
 
Відгодована злість, і хитрість, 
І закута в броню брехня 
Атакують добро і щирість 
Серед ночі й білого дня. 
 
Гуркотять бойові колісниці, 
Свищуть ратища і шаблі... 
І тривозі моїй не спиться. 
Йде вона босоніж по землі. 
 
І встає проти кривди й злоби 
Мій обсмалений сонцем гнів, 
Щоби спав ти спокійно, щоби 
Ти сміявся і жебонів. 
 
І ладнає совість гармати 
Проти підлості і обмов, 
І виводить зневіру на страту 
Безпощадна моя любов. 
 
Наливайся земними силами, 
Вдосталь радощів зачерпни — 
Над тобою тріпочуть крилами 
Тихі-тихі спокійні сни... 
 
ТАНЕЦЬ ПІТЕКАНТРОПІВ 
 
Ми не брешем, не лукавим — 
Що подужаєм, берем! 
Ми сьогодні світом правим, 
Все жерем, 
Жерем, 
Жерем! 
Тільки ми од страху вільні, 
Ми — сини Європи! 
Ми — могутні, 
Ми — всесильні, 
Ми — пітекантропи! 
Нам живеться ласо й любо, 
А на совість ми плюєм — 
Що потрапило на зуби, 
Те жуєм, 
Жуєм, 
Жуєм! 
Тільки ми від глузду вільні, 
Ми — сини Європи! 
Ми — могутні, 
Ми — всесильні, 
Ми — пітекантропи! 
 
Танцювали, гупотіли, раптом провалились, 
На їх місці генерали як з землі вродились. 
 
Оточили мою душу й заревіли п'яно, 
Били в груди кулаками, мов у барабани. 
 
III. Ранок 
 
Над тихим сном мого малого сина, 
Над плетивом думок моїх і мрій 
Пливла тривога, ніби всесвіт, сива. 
Гойдаючись на гребенях надій. 
 
Цідилась ніч крізь темне сито неба, 
І зорі танули, як вогники малі... 
Кирпатий мій! Дивлюся я крізь тебе 
У завтрашнє страдалиці Землі. 
 
Я бережу для тебе її квіти, 
Тобі несу думок своїх огонь, 
Для тебе запускаю на орбіти 
Ракети із порепаних долонь. 
 
Ми народились в муках, щоб родити. 
Синами обезсмертити свій рід, 
Щоб квітував на диво всьому світу 
Козацький геніальний родовід! 
 
Сини! Сини! Барометри кирпаті 
Людського спокою і завтрашнього дня! 
Ми перед вами разом винуваті, 
Що на планеті бійки і гризня. 
 
Ми винуваті, що міліють ріки 
І лисинами світять береги, 
Що десь духовні лупляться каліки 
І виростають ваші вороги. 
 
Будь проклят спокій! Досить нарікати 
На клопітливий і суворий час! 
Грядуть сини — барометри кирпаті, 
Вони за все спитають завтра нас.