Сенека

Нерон прислав своїх гінців.
Вони сидять в передпокої.
Їх двоє там чи, може, троє,
З наказом смерті на лиці.
Їм трохи нудно,
Бо вони 
Ще молоді, у блиску слави,
На службі в Римської держави,
Не знають страху і вини.
А я?
А ти – мудрець від слів,
Пророк в розкішній божевільні.
Ти – імператорський невільник,
Що навіть вмерти сам не смів.

Прощай, Луцилію! Листи 
Читай мої і вір побожно,
Що істина – непереможна,
За нею хтось життям платив.

Кров заливає хідники...
Не вмерти страшно, а конати,
Коли мовчать усі сенати
І не стиснути кулаки.