Ідилія весілля

В пивницях і хатах згасає дух врочистий
Весільних калачів, старих як світ пісень.
Кухарки в фартухах, зіпрілі і тілисті,
Вже падають із ніг, набігавшись за день.

Ще гості, як джмелі,
Гудуть понад столами.
Неначе жар пашить від їх червоних лиць.
Регочуть парубки й незграбними руками
Торкаються колін дівчат і молодиць.
Розспівані жінки очима десь далеко.
Як зашморги, печуть їм вузлики хусток.
Подвір’я, мов черінь, станцьоване запекло.
І місяць золотий, як висохлий листок.