3 
Вислизаєш, з обіймів сновидних смерти. 
Власне прізвище містом несеш на конверті. 
З підземель виповзають знайомі щурі, 
тягнуть віяло нецікавих історій 
і канючать на кір. Їхні байки старі. 
Їм би плавати в балії спирту просторій. 
Спека одяг здирає. Повсюдний стриптиз 
не дивує. Отой під грибочком затис 
між повіками вічний плин геніталій. 
Ти також роздягаєш якусь із єлен 
і сповзаєш ліниво по зоні запалій, 
фантазуєш,  який там вмістився би член 
або що в ній принишкло? — яка-не-яка, 
а спокуси матерія ніжна, м’яка, 
та, зігнила, розлазиться часом, зараза. 
Ні, наповнивши світлим пивом живіт, 
ліпше благословити Тараса 
носом бронзовим деґустувати цей цвіт. 
Все іде, все минає. Вповзає кудись. 
В кублах кублиться. Входячи, роздивись, 
серце стислось — давай звідти драла! 
Бо ніхто з них не вийде з кола Ваала… 
 — Їхні душі марнота забрала… 
15-31 серпня 1998 р. Львів