4 
І все-таки її нема. Поетики — безсилі. 
Бездарні віршарі вдягають шати голубі, 
пов’язують на горла шовк, пащеки їхні — в милі. 
Вони вивалюють себе і цьомки шлють собі. 
Без неї пустка щодоби відчутніша на дотик. 
Накручуються механізми снів-пересувань. 
Прохід проспектом — введений без заштрику наркотик, 
пустеля різнобарвних слів, розпечена гортань. 
Баяни імітують гру. 
У келихах — павуча кров. 
У двориках — смердючий тлін. 
Розлазиться 
   ядучий дим. 
Вона покинула свій дім, 
як ангел, вигнаний Творцем. 
В цей дім вселилося Ніщо 
з її страшним лицем. 
15-31 серпня 1998 р. Львів