8 
У видимому немає окремого. 
Усе переплетено. 
В перетіканні — всі речі. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Зірвана квітка перетікає у небуття. 
Небуття — цвинтар окремого. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Відокремлюючи себе, западаєшся в небуття, 
сліпнеш, глухнеш, 
не відчуваєш доторку, 
втрачаєш смак і нюх. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Твоє “я” — двері в не-існування. 
Твоє “я” — твоє відокремлення. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Найцінніше — безцінне, дароване. 
Усе, що оцінюється, — ілюзія. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Дихай небом, перебирай простором, пливи часом. 
Не зав'язуй себе у вузол. 
Відлунюй! 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Усе справжнє — поряд. 
Усе маревне — далеко. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Ти — погляд з невидимого назовні. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
А окреслюючи межі — поменшуєшся. 
15-31 серпня 1998 р. Львів