Як я люблю тебе, мій краю вугляний, 
твій кожний камінець, твою билину кожну, 
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну, 
що снилося мені в заграві заводській... 
 
Коли доводиться в краях твоїх бувати, 
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь... 
Щоб сили для пісень джерельної набрати, 
я серцем до землі донецької тулюсь. 
 
Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив, 
і рейок димний дзвін, і шахти на горі, 
куди біжать, біжать вагончики з заводу, 
смуглява дітвора, щасливі матері... 
 
Це там, це там, це там зростали ми й любили, 
і я горджусь, що я землі моєї син, 
де силу мускулів машини замінили, 
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін, 
 
Щоб він злетів орлом в простори наукові, 
щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях. 
Я шлю тобі слова безмірної любові, 
донецький краю мій, на твій громохкий шлях. 
 
Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою 
і прокладай нову, іще не знану путь! 
В майбутнє ідучи веселою ходою, 
у щасті про свого поета не забудь. 
 
1959