А.П. Кузнєцов --- Ми живі! --- Ужгород 2006 кузнєцов артем Ми живі К.: Домівка, 2006. – 10 с. Дана збірка включає у себе усе те, на що я спромігся написати за останній рік.Прошу не зважати на можливі помилки.Якщо дані «вірші» шановному Читачеві не сподобаються, не соромтеся звертатися до автора з усіма поганими словами в його адресу, він не образиться :) Міністерство освіти, мабуть, не рекомендує. Зміст Без Тебе «Я не гідний…» «Чому я досі ще ніяк не зрозумів …» «Чого ти боїшся …» «Чистих небес мені бракує…» Хто ти? «Ти щастя моє єдине земне …» «Сплю і марю весною я…» Сніг Очі Не журися ластівко «Що б не сталось, що б не було…» Він «… а тебе все нема…» А.П. Кузнєцов, 2006 Без Тебе на цій землі я сам живу, Без Тебе відчуваю порожнечу в серці, Без Тебе в грудях чую зиму, Без Тебе пливу чманіючи в герці. В чужі очі постійно дивлюся, Шукаю в них саме Твої, Та щоразу потайки злюся, Як зрозумію: ці очі не Ті. Та колись Тебе знайду, я знаю Піднесу до висоти самих небес Покажу красу рідного краю Та різнобарвні кольори його чудес. Тобі даруватиму влітку дощу, Взимку зігрію твою прекрасну душу, Берегтиму кожну сльозинку твою, І поранене серце загоїтись змушу. Та не бачу Тебе ні в чиїх очах, Не можу знайти, - так сильно! - бажану, І побачить Тебе надіюсь тільки у снах, Чарівну, милу, квітучу й безмежно кохану… 04.02.06 Тій, що шукаю… Я не гідний зватись патріотом, Люблячим сином не гідний буть, Бо вмію лише махати ротом, Та випускати слів шалену муть. Хочу просто українцем бути, Й України ім’я прославлять, Пісні в її честь хочу чути, І з друзями їх разом заспівать. 2006 Чому я досі ще ніяк не зрозумів, Де ті відчуття з якими я жив? Де всі ті слова, що я говорив, І де ж те життя, яке я прожив? Чому для очей моїх не існує неба? Чому мені нічого не треба? Я не бачу нікого, не бачу і себе, І ніяких утіх мені зовсім не треба! Нащо тепер мені цяя любов, Коли не відчуваю навіть власну кров, Коли не вистачає мені цього повітря, І коли життя суцільне страхіття?!! Найлегший вихід – поїхати дахом, І жити одному зі своїм страхом, Але тоді я буду невдахою, І моє життя буде повним жахом. Мрію тепер я побачити ангела, Виростуть крила, і полечу із ним, Туди де для мене не існуватиме правилів, І моє життя не буде дурним. 23.07.05 Чого ти боїшся, куди тікаєш? Як життя своє хочеш пройти? Чи серце у грудях своїх відчуваєш, Бажаючи вогник Щастя свого знайти?.. 11.08.06 Чистих небес мені бракує, Та не вистачає білих хмар, Замість них тут гниль мордує, В оточенні гидких примар. Десь там, у блакитному небі, Десь там серед білих хмар, Десь там, мені конче буде треба, Відпочити від людей-примар . *** Десь там, у неї в долонях Я спокій і Щастя свої знайду, І у неї, в небесному полоні, Я весну чарівну для неї створю… Травень 2006 Хто ти, якщо ти просто існуєш? Хто ти, якщо не знаєш життя? Хто ти, якщо лише час марнуєш, Шукаючи навколо нікчемне буття? Де твоя душа, і які у неї очі? Чи ти знаєш, що вона в тебе одна? Чому ти її так втратити хочеш, Пхаючи в неї гори лайна? Такому, як усі 2006 Ти Щастя моє єдине земне, Щасливе, чарівне й тендітне, Сяй же з неба сонце ясне, Приємне, ласкаве й привітне. 2005 Сплю і марю весною я, Нічого більше мені не треба, Все інше - непотрібна дурня, От лиш дайте Сонця і Неба. 2006 Дивишся у вікно і бачиш сніг, Що несамовито кружляє у повітрі, Та так, наче щойно з неба втік, Аби побачить кольорів земних палітру. А замість кольорів тут лише гниль, Нудна й гнітюча болотина, А замість снігу вже пада мертвий пил, Бо вбиває його ця дурна місцина. Немає радості в зимі, Бо нещасним є цей час, Коли дерева голі та дурні, Порожніми очима дивляться на нас… Грудень 2005 Очі втомлені в небеса зазирають, Мало, що там бачать. …ці очі нікого не кохають, І лише смутком маячать. 02.05.06 Не журися ластівко, скоро весна, Усе квітами й сонцем заповнить навколо, І не буде в тобі, моя пташко сумна, Цього тупого й пекучого болю. 2006 Що б не сталось, і що б не було, В світі постійно існуватиме зло, Та не по силі йому здолати Наше бажання Жити а не існувати. Все в житті буде у нас чудово, Тому, що жити справді кльово:) , Тому, що життя справді прекрасне, Бо є у небі сонечко красне!.. І хай там як, буде у нас, в Україні, Не маємо права втрачати надії, І забувати тих, хто був до нас, І щоб у душі вогонь Свободи загас. Наша свобода – наша сила, Без свободи – дорога в могилу, Але ж здаватись ніхто не буде, Життя ж прекрасне, правда, люди ?! 17.02.06 Кожного ранку він робить усе й те саме, Прокидається, вмивається, робить собі каву, Він не розуміє, що вчора таке вже було, Він не розуміє яке для себе чинить зло. У нього завтра таке, як сьогодні, Він не пам’ятає, що робив напередодні, І йому давно пора зрозуміти, Що в його житті не цвістимуть квіти. Мало-помалу, потроху-поволі Він опиняється в клітині, в неволі. В голові лиш одна програма, Робота, їжа, та тупа мелодрама, Життя його вже ніяк не цікавить, І чимось моторошним душа марить. Тепер він такий як усі, І він потопає в лайні та попсі, Ніхто й ніщо йому не допоможе, Ба, навіть тіло вмерти нормально не зможе. 2005 …а Тебе все нема… І я, як завжди сам, І сум, наче люта зима, Гризе душу десь там… Руки мої забруднені, А голова повна сміття, Очі твої так і не знайдені, Де Ти, моє життя ?.. поч. весни 2006