а н д р і й   ж у р а к і в с ь к и й :
 
2.  “о б є к т и  с и м п а т і й”
 
     Ця історія коротка і проста, до того ж – хрестоматійна. Отже, це – кістяк або голий каркас, напівфабрикат, що дає можливість читачеві довершити розповідь самотужки, обкласти її смачними деталями, приправами і соусом, зготувати до смаку на кухні власної уяви.
     Міхан Олександрович Олешкович повертається до батьківської домівки у рідному місті після п”яти років навчання у Х-ському   університеті та двох років роботи у сільській школі по державному замовленню. Повертається, спізнавши лише двох жінок – божевільну студентку слов”янської філології Риту, яка нагородила його трьома різними грибками, і завдяки якій він дізнався, що жіноча піхва пахне точнісінько як перегорілий трансформатор, та ще одну безіменну доярку – у темній, просякнутій скислим молоком опочивальні, наповненій зловісним скрипінням; там ішла боротьба не на життя, а на смерть, в апогеї котрої він із болісною насолодою подумки повторював:
-	-          Ну я чисто як начинка у цій пишній і білій, велетенській булці твого тіла!
     Волосся на її голові було світло-русявим, зате під пахвами, на ногах і в промежині – яскраво-рудим і лискучим, з відтінком мідного купоросу.
     Обидві вони були народжені під знаком Овна.
     Міхан не наділений ані гнучким розумом, ані силою чи талантом, красою чи тим, що називають “легка вдача”. Єдиною яскравою особливістю його характеру була, мабуть, наполегливість чи, краще сказати, настирливість, яка подекуди загрожувала перерости у маніакальну.
     Отже, Міхан повертається після довгих семи років відсутності, аж тут усе його єство перевертає, немов клепсидру, одна-єдина мить,- та сама, коли він бачить, як сильно змінилася за цей час його маленька двоюрідна  сестра Есмеральда. Він присутній на Новорічному святі, де всі п”ють, їдять, курять і танцюють. А вона – просто королева, нереальна, казкова істота, вона струнка і ґраційна, вона весела і маґнетична, вона прямо  богиня антична, а її очі – то направду смарагди на тлі кучерів, що опадають на плечі і зміяться, ніби смола, найчорніша із чорного.
     Але коли вона танцює – усі змовкають, перестають рости діти, трава, нігті й волосся, зупиняється дорожній рух, кров згортається в жилах, а планети вилазять із своїх орбіт.
     З тієї хвилини єдиною метою існування було зробити Есмеральду своєю. Із таємницею, яка достигала у черствому колись серці, Міхан одержав від неї довгий поцілунок смаку вічного літа, смаку меду і ладану, пива, персика, апельсина, кави, ментолу, евкаліпту і авокадо...
     Він кинувся у атаку відразу, позбавлений будь-якого самоконтролю. Немов бик на тореро, немов ракета “земля-повітря”, ніби провалився у колодязь. Достукувався до неї тижнями, місяцями, довгими зимовими, а потім і весняними та літніми, депресивними осінніми і знову зимовими місяцями, та не міг скорити  норовисту сестру, - вона була глухою до реву і скреготу його серця, глухою, немов тетеря, сонце моє Есмеральда!.. 
     І він був позбавлений сну, тільки лежав, безколірними губами впершись у подушку, і слухав, як двигтять пересохлі сустави всередині його брудного тіла, як на спині його починає рости горб, як безповоротно перекошується його обличчя. Слухав, як десь глибоко у землі глухо стогне залізна руда і як графітові стержні гальмують ядерну реакцію, чув, як народжуються паводки і кульові блискавки і як сміється вона, обеззброюючи цим армію своїх кавалерів, у якій він навіть не рядовий.
     Спочатку було: “Що трапилось з тобою, брате?”, а потім – “Знаєш, ти вже трохи дратуєш мене, якщо чесно...”
     А ще пізніше вона сама молилася за нього, ставила свічки святим, аби вони заступилися, аби повернули йому розум і позбавили від того жахливого безглуздя. А Міхан кинув би все до її ніг – він полишив коледж, де був улюбленим студентами викладачем географії, і з бажання відволіктися почав торгувати б/в аудіо-відео та цифровою технікою, мобільними телефонами, згодом – автомашинами, ще згодом – нерухомістю, і через кілька років перетворився на одного із найбагатших та найвпливовіших людей міста, залишаючись при цьому таким же одержимим. Він став притчею. Багато хто був схильний вбачати прямий зв”язок між його “ідеєю фікс” та швидким збагаченням. Людям видніше, чи не так?
     Але це все не допомагало. Все ще знав напам”ять усі мапи і атласи, але неосяжною залишалася географія її серця. Він зробив 4 пластичні операції. Він купив для неї відро діамантів, чорну перлину “Іштар”, яхту у Ялті і літак СУ-27, побудував кілька будинків, оснащених за останнім словом прогресу і за найновішим європейським смаком, він викупив десятки полотен із Лувра і Пради, а також будинки моди Yves Saint Laurent, Kenzo i Givenchy, він найняв симфонічний оркестр, який слідував за ним; його домагалися принцеси і королеви краси, топ-моделі і поп-зірки. Він нахилив світ і змусив його кланятися Есмеральді.
     Про нього писали газети і ходили казки, але Міхан не бажав щадити себе.
     І вона усе не поступалась.
     Різноманітними способами він згодував коханій біля шести кілограмів приворотного зілля, але призвело те все лише до розладу божественного шлунку; він проколював голками ляльок, що втілювали потенційних претендентів на її руку і серце, і вони мерли пачками. Він перетасував Сонце, Місяць і зорі, висипавши їх назад у небо, немов гральні кості, але – н а м а р н е...
     Нарешті, зважившись на останній і найрадикальніший засіб, Міхан 2 місяці витратив на пошуки солідного адепта.
     Його, переодягненого і законспірованого, привели у квартиру на другому поверсі старовинного двоповерхового будинку. Будівлю оточило 38 чоловік охорони, плюс іще четверо – у гелікоптері, всі озброєні.
      Адепт же виявився молодиком років 25-ти, астенічної тілобудови, весь, як водиться, у чорному та в окулярах у оправі з кігтів євфратської черепахи.
-	-          Присідайте,- мовив він, вказуючи пальцем із срібним перснем на м”який куток, - що воліє пити пан Олешкович? Маю також справжні кубинські сиґари.
     Після 20-хвилинної розмови Міхан вийшов із квартири адепта, залишивши там біля сорока тисяч євро готівкою мілкими купюрами, а адепт у свою чергу обіцяв рівно через добу влаштувати йому аудієнцію у диявола. Легко і просто, у цій же квартирі. Міхан хотів довіряти йому, незважаючи на те, що адепт був молодий. За його авторитет поручилися вельми поважні люди. До того ж, він скидався на впевненого у своїй справі хлопця. Ще він хотів довіряти тому, що то був, мабуть, останній шанс.
     Міхан провів добу, дивлячись на годинник CARTIER, але годинна стрілка не рухалась. Він не міг їсти, тільки випив пляшку коньяку HENNESSY і викурив 86 сигарет SOBRANIE.
     Нарешті, час настав. Міхан прибув на аудієнцію абсолютно сам, що було першочерговою умовою, висунутою адептом. Той прийняв Олешковича у тій же кімнаті, запевнивши, що все відбудеться якнайліпше, тільки треба ще відбути ряд формальностей, які вчора не обговорювалися. Міханові не залишалося, ясна річ, нічого, окрім як погоджуватися на все. Однозначно, то була не та ситуація, у якій  він диктує умови. Справа куди серйозніше, погодьтеся,- іти з клопотанням до Князя Пітьми.
     Отож, далі послідував ритуал побіля імпровізованого алтаря, якісь формули, якась сонливість, якась швидка подряпина на руці, підписи у якійсь книзі, срібна чаша з орнаментом і ароматичні палички, жіночна музика і атмосфера кохання, не зупинитись би на досягнутому...
     Адепт мав дещо виснажений вигляд. Він усе ще тримав у руці ту чашу, оздоблену химерною криптографією. Потім вийшов у суміжну кімнату. Міхан чекав хвилин 20, долаючи непереборне бажання спати. Він намагався прогнати із серця страх, він пітнів і трусився, він розумів ту музику як ніколи раніше, і букви уже почали складатися у слова. У слова на мові, яку він засвоював безповоротно.  
     Повернувся адепт. Втомлено посміхаючись, вказав рукою і мовив:
-	-          Заходь.
 Історія мовчить про те, що Міхан Олешкович побачив там і що, власне, відбулося далі. Відомо лише, що повернувшись додому, він прийняв душ, відмовився від вечері і відійшов до сну. Зранку прокинувся із дивним відчуттям у роті і ще більш дивним - у грудях  та внизу живота. Він подумав:
-	-          Невже я обмочився вві сні?
     Простягнувши руку під ковдрою вниз, він намацав там замість ховрашка акуратну волохату западинку. Була вона гарячою і вологою. Сів на ліжку, і з-під ковдри вислизнули найдосконаліші перса, які йому коли-небудь доводилось бачити. Міхан почав верещати, вирячившись на власні закривавлені пальці.
     То були місячні.
 
 
кохайте і будьте коханими / 10-11, 2002 / еволов / вічне літо /івано франківськ/