Верблюжка

Тимофєєві Малохатку

Шипоша Денс,
красивий і зухвалий,
якби хотів, то й
місяць би приспав.
Казали люди,
знався з відьмаками,
адже незмінну вдачу
хлопець мав.

Отож, пішов хлопака
якось до броварні:
націдити в жбан
літрів може п'ять,
та щоб дізнатись
чи те пиво гарне,
взяв порцію одну
покуштувать.

Ач, місць нема!
Пліч-о-пліч ледацюги
ссуть з кухолів,
аж піт тече з мармиз,
як онде хмільне цмулить
пан самотньо.
Шипоша придивився,
а то — біс.

Звичайний дядько,
дурнуватий може трохи,
бо ратицею відбиває
«Мулен Руж».
— Я перепрошую,
пропустите до столу
одну з тверезих
християнських душ?

Підвівся чорт і
приязно киває,
мовляв, сідай хлопака
поруч, не соромсь.
Присів Шипоша,
вдвох очима очі крають
— Щоб не остання!
Так і почалось.

Підпили й як годиться
до розмови — про те,
про се, а чорт
куйовдиться мов вуж;
про вибори базікали,
матюччя гилили,
аж підійшли до курсу
вічних душ.

Ніс, мов буряк,
а бреше — шовком шиє
чорт, сподіваючись
Шипошу спокусить.
Та й той, хитрун,
собі вже метикує,
щоб дідька лисого
у дурнях залишить.

— Гаразд, — Шипоша
каже, — ставлю душу.
Давай, чортяко,
битись об заклад,
але умови договору
сам складаю...
— Однаково, — не терпиться
лихому, — так то й так!

— Яка тобі потрібна сума,
слово честі...
— Та ні, старий —
монети се пусте,
пробач на слові,
втім, метафізичне,
в тобі самому
чи на кшталт щось є?

— Ти душу Чорта
маєш на увазі?!
Яке нахабство, хлопче!
Ну стривай...
— Коротше кажучи,
то всі ці обіцянки й парі —
дурниця!
Дідько забирай!

Шипоша неквапливо
встав, до дна допивши келих,
а п'яний чорт вовтузиться,
мов на дріжджах.
— Хай йому всячина
і що з тобою зробиш!
Гаразд! Домовилися!
— Згода? По руках!

— Нечистий, слухай, —
розпочав Шипоша, —
картяр ти, кажуть люди,
просто жуть,
тож будем грати,
а щоб цікавіше —
невдаха втратить свою
внутрішнюю суть.

Чорта мов трясця
взяла крівулиця,
адже він картами
махлює без проблем:
«бо в біса ж біс він», —
думає й смішиться.
Серйозні очі —
решта Гуемплєн.

Розправив бланк
стандартний, записав умови,
той договір скріпили
кров'ю з рук.
— Але останній пункт
таки за мною, —
Шипоша нагадав,
діставши ноутбук.

Шипоша ж перший
геймер був в райцентрі
та ще в інеті
щось хакерував,
а Чорт, натомість, —
біс і консерватор,
як наслідок,
всі партії програв

Розприндився спочатку Чорт,
але ж його той підпис —
а то зареєстрований
Главпеклом документ...
Зробив із волосини зашморг,
вдяг на шию.
— А це душі
чортячої еквівалент, —

промимрив біс
й протягує долоню,
а там — в малому ріп'яшку,
мов сонечко живе.
— Бери, бо без верблюжки
чорт — це так, американець.
Багатий, хтивий
і прописка казна-де.

Лиш догори нечесана
борідка тіпнулася
і закопилився
червоний ніс,
коли Шипоша
квапився додому,
бо в жбані замість пива
диво ніс.

Поріг домівці ось
і вибриком Шипоша
хутенько тягся
двері зачинять,
а тут сусіда —
циган Чаушеску —
гадюкою вліз
гроші позичать.

Коли про того цигана
вже стала мова,
то достеменно звідки він
ніхто не знав,
брехав брехло,
що у самому Бухаресті
той Чаушеску
ладно панував.

Не знаю, але дивний
був він дядько,
та ще й дірявий
(ніби хтось штрикав).
В кутку оселі
чималу мав торбу,
кістки з якої
напідпитку діставав

й жбурляв їх
замість цукору до чаю,
багнетом довгим
у окропі колотив.
— Стій! Хто іде!, — кричав.
Ховався в домовину,
як з сита лився з нього чай,
хоч скільки б він не пив.

Отож, сусіда тільки
хитрувати гривні,
як світиться злотавий
ріп'яшок в Шипошиній
долоні. Чаушеску слину
ковтнув, що той
карась гачок.

— Товариш, Денс, де
вкрали ви Жар-Пташку?
— Ти, гольтіпако, Чаушеску
не жени, піди
в жида візьми
добрячу пляшку,
тоді й заходь
до мене на млинці.

Спочатку, як то кажуть,
було слово,
а далі — різне
свинство рідини.
Все почалося, як
Шипоша похвалився,
що перепив
в броварні трьох чортів.

Тут в роті хлопців
вже не висихало,
пиятика звичайна
відійшла на рівень гри,
горлянки рвались,
але шлункам було мало,
ковтались жужмом
розкорковані пляшки.

Шипоша миттю
впився до нестями,
бо цілий день
був справжній марафон
для нього того діла,
але раптом, сказав,
що далі не поїде,
хоч би й хто...

— Не спати, — закричав
собі зненацька
і вибив циганові
кутній зуб,
потім заплакав,
нараз взявся реготати,
примружив око,
проте з його губ

зринуло безнадійне
і серйозне:
— Я чогось хочу
й сам не відаю чого...
Скочив, жалівся,
скиглив, визвірявся,
аж доки не схилилось
стомлене чоло.

— Как тяжко мертвецу среди людей, —
промурмотів тверезий Чаушеску, —
накрив шинелею Шипошу,
поруч ліг,
але опівночі увесь
покрився шерстю,
принюхався і
наїжачений побіг

у своїх, певно,
потойбічних справах.
В кутку Шипоша Денс
збентежено хропів,
долонню розляглася
жменя незабаром
й чарівний ріп'яшок
собі поволі покотив...

Епілог

— Няв, — обізвалася та,
що відома, як Піпполі Пеппері Пєпш.
З'їла верблюжку, вгледівши в тій мишеня.
Враз пластеліном крутнулась у вирі метаморфоз.