I 
Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу. 
Моя ніч - ніби голка в горлі вічна. 
Я собі підчепив тут одну хворобу. 
Нею можна пишатись. Вона психічна.
 
Ця психічна хвороба, тобто кохання, 
всі ознаки її описав Авіценна: 
не дає зітхнути синдром махання 
і потреба здохнути здоровенна.
 
Я нормально писав непогані вірші, 
міркував про найтоншу тканину прози, 
а тепер мої рими щоразу гірші 
і до "прози" римуються в мене "сльози". 

І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну 
без повітря, світла, тепла, привіту. 
Я розклав оцю журбу многотрудну 
на півкулях мозку, мов карту світу.
 
Помолися ж за мене в кватирку Божу - 
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу. 
Я з розпуки тут ошаліти можу - 
вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.
 
Любий друже, приїдь, порятуй і вибав! 
Привези мені морфій, тютюн і тишу. 
Я конаю тут, як остання риба. 
А про інше все ще тобі напишу.