До фотографії померлого хлопчика

Зараз зима. 
А ти – на тлі літа.
Де пахне сонцем 
земля зігріта,
й озеро сонно 
плюска об берег,
і мама твоя 
ось-ось, за кадром,
простягає до тебе руки...
Де болю нема ще,
як і зовсім немає  
свідомости втрати,
і нічого-нічого 
не дано iще знати
безтурботним отим рукам...  
Де голівка білява твоя  –
смішна і пухнаста 
кульбаба.
В теплій лапці  – 
солодкий зліпок малини.
І втікає з відерка  
така перелякана жаба
до такої рятівної трави...
Де ж тепер ти, 
моя бідолашна пташино...
Спритно вкрала у смерти 
світлина-хитрина
ці смішинки у кутиках вуст
і сонячну днину,
де м’ятою пахнуть 
ще нічого не знаючі руки,
що їх простягаю 
до тебе я.