Перед другою світовою 
поховала сина
Відтоді мешкала у Перемишлі 
на Смольки
Елегантна і педантична
хоч вже трохи забудькувата
щодня кормила 
на балконі голубів
й вирощувала на їх лайні
мушкательки-гіганти
На все несправжнє –
маргарин
ячмінну каву
блондинку з сусідства
і дітей з пробірки
казала “то ерзац”
З нагоди моїх приїздів 
вичаровувала 
торти-арабески
Ночами розмовляла 
з тінню свого небіжчика
про Аргентину і про те
чому не вийшла вдруге 
заміж за пана Юзя
У неділі ворохобила
запахом нафталіну
міль у шафі і
ангелів у костелі
Мала кишені повні горіхів
для цвинтарних білок
Сусіди і знайомі 
називали її
пані Зося–Кінець-Світу
бо на всі новини 
чутки і плітки
завжди відповідала:
“То є кінець світу”

Не піднімаючи голови
я бреду цим оспалим містом
у надії знайти під ногами 
хоча б мізерний уламок
того безмежно дорогого
кінця світу