Ми роз’їжджаємось 
з цим містом.
Ми розлучаємось 
навік.
Я заберу 
його непевність,
сирітство, сірість і даремність 
cвоїх дотихчасових спроб.
Цю розтинаючу калюжі
дощів застуджену байдужість,
з дерев осінній гобелен...
В свій кам’яний
депозитарій
воно візьме мої літа.
Усі застілля і похмілля
збере по крихті, по ковтку.
Візьме у заклад старих друзів,
букет засушений ілюзій...
В фонтан не падає монета. 
Ми розлучаємось. 
Навік...