Відкинутий громадою дивак,
самітник у свої 
неповні віку чверть,
у вічнім пошуку
загубленої правди... 
Барух чи Бенедикт – 
чи бачить хто різницю?
Чи бачив хто і чув,
як роздирався-верещав кагал:
“Відступник! Єретик!
Проклятий д’Еспіноза!”
Й плював рабин 
з огидою під ноги,
і, спішно надірвавши поли, 
зрікалась перелякана рідня...
“Анафема...” – 
шипіли ортодокси.
“Із Амстердаму геть!
На вигнання!”
Точив легені згодом 
скляний пил в тісній майстерні 
на гаазькім передмісті. 
Та в фокусі шліфованої лінзи
зболілі очі зріли Бога.
Не плакав, не сміявся. 
Розумів.
Хай навіть інший 
вчений муж посів
високу кафедру у Гайдельберзі,
однак просвітленому серцю 
милішими були 
сирітський хліб 
за Істину взамін
і кімнатчина вбога. 
Природа, Бог, 
Субстанція, Людина.
І Розум понад все...
Природа, 
що не зносить пустоти...
Людина вільна 
думкою і словом,
у радостях і смутках,
в бажанні знати, 
бачити й рости...
І споглядав Господь
у неспокійну душу,
що в хворобливім тілі
незвично так цвіла.
Й над головою
пролітали серафими...
А смерть, 
яка прийшла так швидко,
pro forma тільки і була.