ВАН-ГОГ
Добрий ранок, моя одинокосте! 
Холод холоду. Тиша тиш. 
Циклопічною одноокістю 
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти. 
Струменіє моє склепіння. 
Я пастух. Я дерева пасу. 
В кишенях дня, залатаних терпінням, 
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?! 
Він божевільний, кажуть.
 Божевільний! 
Що ж, може бути. Він - це значить я. 
Боже - вільний... 
Боже, я - вільний! 
На добраніч, Свободо моя!