Kosmos 

Зринає вiн, дзвiнкий i розмаїтий, 
На шiстдесят земних коротких лiт 
З грузького дна — латаття нiжний цвiт, 
Щоб нам жагу безмежну напоїти... 

Як тiшать нас озера, гори, квiти, 
Роса, i теплий грiм, i шепiт вiт — 
I людська творчiсть пiдiймає мiт 
У саме небо, зорями розшите. 

Та скоро попiл сутiнних обслон 
Спадає; глушить веселковий тон 
Думок, жадань та щирого завзяття. 

А днi летять, як вiтер; рвуть стерно 
I топлять нас. I бiлий цвiт латаття 
Вертають на мулке i чорне дно. 

З циклу "Poor Yorick!" 
22.04. 1931