Pro domo 

Яка ж гiрка, о Господи, ця чаша, 
Ця старосвiтчина, цей дикий смак, 
Цi мрiйники без крил, якими так 
Поезiя прославилася наша! 

Що не митець, то флегма i сiряк, 
Що не поет — сентиментальна кваша... 
О нi! Пегасовi потрiбна паша, 
Щоб не загруз у тванi неборак. 

Класична пластика, i контур строгий, 
I логiки залiзна течiя — 
Оце твоя, поезiє, дорога. 

Леконт де Лiль, Жозе Ередiя, 
Парнаських зiр незахiдне сузiр'я 
Зведуть тебе на справжнi верхогiр'я. 

З циклу "Aris poetica" 
23.04. 1921