Sonnetarium 
* * * 

Чорнiє лiд бiля трамвайних колiй, 
Синiє в темних улицях весна, 
Мого юнацтва радiсть осяйна 
Встає назустрiч нинiшнiй недолi. 

"Це справдi ти? В якiй суворiй школi 
Так без жалю розвiялась вона, 
Твоя веселiсть буйно-голосна, 
Якi смутять тебе нудьга i болi? 

А згадуєш, яке тодi було 
Повiтря? небо ?.. Гусяче крило, 
Здається, з нього пил i бруд змiтало; 

Як лiд дзвенiв, як споро танув снiг, 
I як того, що звалося "замало", 
Тепер би й сам ти пiднести не змiг".