Sonnetarium 
В гостях у поета 

Я слухаю: "Єдиний вiн, баштан, 
Ще зброя нам на голод i на злиднi; 
День ясен там i вечори погiднi, 
Та вранцi часто холод i туман". 


Я думаю: крiзь степовий бур'ян, 
Крiзь прикростi iти не день, не три днi — 
I в резиньяцiї, такiй лагiднiй, 
Не знати зла, не вiдчувати ран... 


I в затишку запущеної хати 
Обаполи прожитих лiт єднати, 
Старе й нове збирати в свiй альбом — 


То значить: мати серце, зiр i вухо... 
Хто смiє не вiддать свого "чолом" 
Цiй неуйнятностi людського духа?