Вергілій 

Мужик із Мантуї, повільний і смаглявий, 
З дитинства ніжного колисаний селом, 
Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом, 
І знявся до вершин нечуваної слави, 

Бо крізь огонь і дим усобиці іржавий 
Побачив кращий вік і проспівав псалом, 
Як спочиває світ під цезарським орлом 
У лагіднім ярмі безсмертної держави, 

Той час минув — і Рим, і цезарів діла 
Рука історії до трун поволокла, 
Де сплять усіх часів ілюзії й корони. 

Та він живе, і дзвін його гучних поем 
Донині сниться нам риданнями Дідони, 
Бряжчанням панцирів і сплесками трирем.