Прозора кров тече з очей моїх,
У серці біль ще не затих,
Припливи ненависті заполонили;
А усі говорили: 
Що є страшнішим за це почуття,
Ненависть спалює,
Отруює наше буття.
Ну що ж, це єдине що я відчуваю,
Інших почуттів я незнаю.
Тобі подарую, тебе нею огортаю,
Нап`юся з моря червоного твого,
Нап`юся цих кривавих сновидінь.
Із болю в біль!
Червоні краплі горя	
( чи радості безмежжя)
що імя їм смерть.

Я не злюсь! Я хочу спати!
Так! Довго, нудно, спати!
Мені нікого кохати.
Я не злюсь! Я зразу мщусь!
А потім лиш ненавиджу.
А можливо я боюсь?
Тільки нічого боятись!
Я вмію над усім сміятись!
Вмію й плакать над усім!
Я не злюсь! Я хочу спати!
Мені нікого втрачати!
Адже я не твоя.
Не прийдеш, не заколишеш,
І з собою не візьмеш.
Бо я ще дишу!
І яка ж жорстока ти!
Що нехочеш прийти!
Я не плачу! Я ще дишу!
І не злюсь 
Знаю ти колись прийдеш.
Адже смерть свою діждусь!

Коли відкриєш очі і
Вимовиш моє імя
Сказать чого хочу повинна будуя
Я хочу бути з тобою!
Забути хочу усе!
Тебе більше немає,
Страждає серце моє!

Ось знову бачу образ твій я у вікні,
Ти відкриваєш очі ясні,
І усмішка на твоєму обличчі сяйна.
Ти відчуваєш за тобою стежу я.
Мій погляд огортає усе тіло твоє,
Здалеку погано бачу я тебе.
Моя любов ще чиста в серці є,
Забути тебе згодна кохання моє!
Я рада, що незнаєш ти моє імя,
Ти відчуваєш, що за тобою стежу я.
Ти дивишся сюди, та непобачиш ти нічого!
Я небоюсь твоїх очей.

Я тебе люблю, та це немає значення
І небуде уже нашого першого побачення,
Ти кохав мене, можливо, ще кохаєш.
Та про любов мою незнав, і невзнаєш.
Сама я винна, що зараз не з тобою.
Була для тебе ворогом, була до тебе злою.


Які неймовірні ці відчуття,
Вічна таємниця, ось наше життя.
Сьгодні живем, а завтра помрем.
Яка різниця.
Ми летимо,
Зараз замремо,
Згодом зникнемо і згоримо.
Горе, злість, ненависть, смерть!
Ось небезпека...
Убю,
Бо нелюблю!
НЕНАВИДЖУ!!!
Стоптати, спалити,
Волю,
Свободу,
Свою я недам.
Швидше болю завдвм!
Упасти, убити, убити!
Не гріх ворогів своїх!

Що таке краса?
Це місце де лиш чистота, де ніжність.
І в темряві найдемо її,
І відчуємо на світлі.
Це ніжних парфумів аромат,
І свіжість квітів,
Це букет,
Ні, цілий сад!
Краса – любові є нерівна
І недостойна ця любов
Належати їй досконалій,
Що несе біль,
Страждання,
Невинну кров пролиту за ніщо,
Краса, якби це було нашою метою,
А ми її вбиваємо в собі.
Справи буденні,
Хвилювання, пристрасті ніжні почуття.
О, це зовсім не життя!

Вчора, я пролила власну кров,
Я бачила як помирала
Остання людина в мені,
І усе було як у сні-
 Я беззвучно кричала!
І дихала судоржно я.
А губи так швидко біліли.
А кров пролита моя
Пурпурною хвилею летіла.
І я не відчувала.

   




Я тебе кохаю,
Ні, я не страждаю.
Я така щаслива,
Що тебе кохаю.
Хоч бувають миті, коли забуваю.
Тебе забуваю, і те, що кохаю.
Ти лише мрія...
Я  жива надія,
Інколи мрію, про тебе мрію.
Але ти не справжній.
Вигадка моди, 
Штучний для природи,
 Тебе неіснує.
Я це забуваю,
Просто знаю, що когось як ти,
Я зустріти маю.



Цебрик Ніна.