Це є останній день,
І потім уже нічого.
Ти знаєш сама, 
Що плила проти течії.
І тепер тебе не тримають 
І ти знаєш уже нікого.
Як у забутому сні.,
Чи в мріях уже мертвих.
Чи в мертвих мріях,
Чи мріють мертві.
Це останній твій мій день.
А потім уже нічого.
Мене не згадають.
Бо я не просила.
Думати будеш про мене лиш ти.
Так мрій моя мила.
Щоб цей день і правда був твій мій.







ЇЇ  не сплюндрували,
ЇЇ не розтоптали.
ЇЇ всі бажали,
А ми захищали.
Так встанемо знову,
За нашу країну.
Гноблять  нашу Україну.




Я відчуваю, що моє тіло горить.
Вогнем зла, спалює усе – все мені дороге.
Я відчуваю смерть за плечима,
Дихає в спину вона.
Ковтає жадібно слину,
Чи попаду я в обійми її?
Чи загину?
Що є страшнішим за жах самотності?
Коли я з нею сам на сам.




Хто ти? 
 Не страшна і не красива,
-	Ти ідеал, мій маленький геній.
-	Мрія закомплексованої дівчинки 
І анархіста хлопчика.
 - Ти ідеал.
Тебе порівнюють з богом
І в тебе витирають ноги.
Тебе хочуть і ненавидять.
Ти мрія кожної дівчинки.
Ти радість хлопчиків
І моя мрія.
Кому ти потрібна будеш завтра, 
Якщо усі тебе хочуть зарас?


В той день коли ти помреш,
Я прийду тобі на могилу
Вдихати пахощі квітів,
Які ти покладеш.
Я розуміла, що втрачу тебе.
Коли ти прийдеш
Але тепер, коли я тебе убила.
Я можу бути з тобою щодня.
Поки ти мене не забереш.



Чорна хвиля забирає в обійми свої
Ніжну душу, чисту душу, усе тіло її.
Розум втрачає,
Своє розуміння,
Очі що чують, очі що бачать тих що в гробах ночують.
Губи в крові так відкриває,
Що відчуває вона ще не знає.
Хоче торкнутись ніжного тіла,
Та у могилі воно уже стліло.
Смерть розкриває обійми свої
Та огортає душу її.
Губить красиво,
Губить жорстоко,
Губить жахливо.
Та це бачить око.
Холод срібла, його краса.
В темряву йде її душа.
Чорна хвиля забирає в обійми свої.
Ніжну душу, чисту душу,
Все тіло її.
Прекрасна юність, 
ЇЇ ніжна краса.
Та навіки забута вона.
Там де вічний спокій,
Там де мертві сплять.
Там її рідні похоронять.
У темряві спалять.




Я вчора хотіла перерізати вени…
Було страшно.
Та яке це має значення?
Якщо кохання назавжди втрачено.
Моя мертва любов.
Убита словом


Саме моє існування,
Це щось неймовірне.
Не вірю словам.
І вірі не вірю.
Не дам більше крові.
Мені її мало лишили.
Пробач та я уже не хочу думати.
Нехочу думати про думки.
Вони всі мертві.
Або пішли від мене.
Назавжди.
Я їх не проганяла.
Але вони не ти…
 Тебе я прогнала.
Чому і рада.


Він поме лише вчора,
Хоча знав, як люблю.
Я вірила його словам,
Що разом завжди бути нам...
Тепер сиджу утебе на могилі!
ДИВИСЬ СЮДИ!!!
Чому покинув, милий?
Чому ці дні ти так страждав?
Мовчав, нічого не сказав...
Ти був моїм єдиним братом,
По духу братом, другом назавжди.
тепер мені залишилось чекати,
Того, як знову разом будемо ми.
Я плакати не буду,
Знаю ти не любив цього...