Наталка-скакалка Було колись – У театрах Біля каси давка: „Запорожець за Дунаєм”, „Наталка-полтавка”. Панувала у мистецьтві Сила благородна. Куди ж вона поділася, Та краса народна? Телебачення шурує Ролики та кліпи: Якісь діви рахітичні, Кривопикі типи. Добирають їх , здається , Не за голосами, А за баньками дурними Й довгими носами. Мій знайомий телецентру Надіслав заявку, Що хотів би подивитись „Наталку-полтавку”, „Запорожця за Дунаєм”, „Мартина Борулю”, А йому дали відписку, Наче ткнули дулю: Ми такого не включаєм У свої програми, Бо існуєм-животієм Виключно зреклами... І сидить тепер знайомий Та очима кліпа, Коли вп?яте чи вдесяте Демонструють кліпа Про Наташу – „радость нашу” Та Дмитра Гордона На зразок „ужясно шюмно В доме Шнейєрзона”. Відбувається там дія Не в приватнім домі, А в приміщенні службовім При аеродромі. Там сидить парняга лисий На дубовій лавці. Це такими мають бути Нинішні красавці. І чекає голомозий, Як хазарська диня: Прилетіть до нього має Зіронька-богиня. Розторопати нелегко – Він співа чи плаче, А тим часом десь кохана На конику скаче. Роздвонила жовта преса, Що Дмитрову милу Мали намір посадити Верхи на кобилу. Та не згодилась у кліпі Виступать кобила,- Так брикнула, що Гордона Мало не убила, І Гордонова кохана, Як леді залізна, На жеребця племінного Все-таки залізла, А рисак той з переляку Як попер до лісу, - Тільки дивом амазонку Не угробив к бісу. То чому ж не про кохану Співає парнішка, А гундосить:”Здравствуй, мілий, Мой плюшевий мішка” ? Не цікаво парню знати, Чи здорова мила, Бо йому дурна кобила Баки геть забила... Це ж вам, браття, не якась там „Наталка-Полтавка”. Від такого навіть мішка Плюшевий загавка. Це не те, що Запорожець – Той, що за Дунаєм! І не треба дивуватись: Маєм те, що маєм... А які музикі грали В кліпі пречудові! Куди Лисенку Миколі, Куди Гулакові! Коли Гордон на лавочці Співав чи то плакав, Йому Дуров популярний На гітарі брякав. Мав йому акордеоном Підіграть Табачник, Та в лікарні ледве, бідний, Не зіграв у ящик. Замість нього комік Мішка Потрудивсь на славу, - Мордував акордеона, Як барбос халяву. Скільки ж витрачено грошей І дурної праці, Щоб дівулька покаталась Верхи на коняці! А Наталка та полтавка Йшла собі по воду І співала про дерева, Про лиху погоду. Не могла ж вона возити Воду на кобилі. Ой до чого ж ми відсталі, Браття мої милі. Є в мистецтві непорушні І тверді закони: Коли нема Паторжинських, Співають Гордони.