*
З імли сумного снігопаду 
забутим вихором осіннім
пливе трамвай уздовж фасаду
корабликом по склі вітриннім.
І тануть в склі вогні червоні
багряним гроном винограду.
На ватяному підвіконні
блиск зорепаду.

Пливуть сніжинки над астральним
блідого ліхтаря світінням,
над силуетами пухнавим
новоріздвяним провидінням,
дрижать на віях у красуні
в краплинах неземного жалю,
немов не ці зіниці юні
глядять печаллю.

Кружляє в танку заметілі
в стосунках заблукала пара,
блукають пальці побілілі 
і побіліла в них гітара.
І стугонять про Нову радість 
над спинами дахів похилих
врочисті дзвони - дзвони замість
душ відлетілих.

І ділять хміль на трьох – на ніжне
розчулене різноголосся -
волхви місцеві під неспішне
даяння дива, що збулося,
і наче тиха колискова,
звучить на Отчому порозі,
з колись освяченого кола
зійти не в змозі.

2005-2006