* 
Білі стіни. Полотно. 
Село, Карпати, 
ніч і небо; 
сніг звідусіль, 
по комин замело, 
дзвіниці тінь. 
Іду до тебе... 

Пізанський схил людських осель... 
О, чари снів... Пора вставати! 
В вікні ранкова метушня, готель, - 
час кави, настрою, писати. 
П и с а т и ! 
Жіночий образ для наснаги взяти. 
З дівок, зрання природних, змалювати 
одвічний клич весняної пори! 

Неспішно йти, 
зухвало позирати. 
Хоча би на отих, - 
звабливість статі 
за перехрестям ніг. 
О! Їх кохати 
я б до нестями міг, 
коли б не лиця, 
не розмов торішній сніг.

*
Готель і Дзвони - 
простріл площі поміж ними. 
Проспектом "Пам'яті магнолій" волочусь 
до Вужу - де мости-кордони - 
перед ТИМИ, 
що звели правий берег в чарку поклонюсь. 
Н а п ' ю с ь! 
По пелюстках рожевих находжусь, 
в кав'ярнях та пивних - в усіх! - спинюсь. 
І в пізній вечір увійду у ресторані. 
Таке ж, як сам, дівча загублене знайду. 
Поворожу на оркестровому органі 
і в п'яну ніч тендітні плечі поведу. 

"Чекає нас печальний клавесин, 
з мінорних нот тобі веселого награю, 
"біжить за Чоп циганський табір" заспіваю..." 
І ще не будеш ти одна, а я один... 

*
Дівча роздягнуте на білім тлі писати; 
тремтячі з втоми пальці зігрівати; 
дрібні недогляди природи поправляти 
нервовим доторком руки до полотна - 
без ліку часу, 
- і під ранок засинати, 
і марити вві сні - 
усе вертати, 

де білі стіни - полотно: 
село, Карпати, 
ніч і небо, 
сніг звідусіль, 
дороги замело. 
Дзвіниці тінь. 
Іти до тебе... 


1996р.