Глазовий П. П. Козацький СМІХ Павлові ГЛАЗОВОМУ ^*міх твій пахне рідними степами, Палить все плюгаве, недолуге. Із коша Руданського Степана Родом ти, веселий козарлюго. Хай під кимось шкутильгає шкапа, - Коник твій орлиться понад ланом. У державі гетьмана Остапа Курінним ти служиш отаманом. Чинодрали нинішні й колишні, Аурноляпи, ниці малороси Од рясного сміхоцвіту Вишні Й від твоїх сміховин вернуть носа. Хто давно в Сірка позичив очі, В кого в серці - ні ростка живого, Вперто лікуватися не хоче Іскрометним сміхом Глазового. Хай не хоче, - а народ регоче, А ти більше підсипаєш перцю, - Й кривляться всілякі поторочі, Хамоплюї, україножерці. Буде з них злоба чорнюща перти, Ринуть до трибун пустомолоти. Гей, у тебе, сміхотерапевте, Ше надовго вистачить роботи! Віктор КОЧЕВСЬКИЙ Перевертні Коли Партія Нами правила, Монументами Себе славила, Честю й совістю Називалася, Та прокралася І розпалася. Ті, що в Партії Були членами, Стали босами Й бізнесменами, Та багатство їх Мало радує: Знову хочеться Бути владою. Бувші практики Й теоретики Завели нові Партбілетики. Треба ж якось їм Називатися, Щоб до уряду П роштовхатися: Сперечаються Ліві з правими, Голомозії З кучерявими, Сухорлявії З череватими, Недоношені З дурнуватими... Добрі душі ми З вами маємо І дурить себе Лозволяємо. Звідкіля до нас Хто не явиться, Зверхньо дивиться, Грубо ставиться, "Із'ясняється" Лиш по-своєму, Як зі смердами Або з гоями, А ми скалимось Та підтакуєм, Та підштокуєм, Та піддакуєм. Ой дограємось Ми з арапами! Як опинимось В них під лапами, Вони панькатись Нє намєрєни. В етом можете Бить увєрєни... Лагідна вдача Мій телевізор знову и знову Шумить, гуде про хіт-парад, Про роки-токи, хіти, шоу, Томпон, підгузник, шоколад... Бува, увечері чи вранці Аж біля серця заболить: Коли вже тих американців Ми перестанемо хвалить? Вони - найкращі на планеті, Там не життя, а благодать, А їхні місіси і леді Мішками снікерси їдять, Себе в басейнах кожна миє І чистить зуби щодоби, Тому у них чистіші шиї І в голові нема лупи... Якщо ж поглянути на справу Без перебільшень і прикрас, Американцям, їй же право, Ой як далеко ще до нас! Якби вони пили і їли Таке, як ми п'ємо-їмо, Аавно б, сердешні, маком сіли, А ми, нівроку, живемо. У їхніх Штатах у Сенаті Є люди літні й молоді. Вони здебільшого багаті, Але, як правило, худі. Зате у нас еліта наша І в злиднях маху не дає: Як потрапля на ситу пашу, Ураз пузатою стає. У нас простий адміністратор Таку мармизу наїда, Що поруч з ним чужий сенатор Шулявським бомжем вигляда. І в цьому дивного немає. Такий наївний ми народ: Усе, що в руки потрапляє, Негайно пхаємо у рот. Злодюг на світі скрізь чимало, Та де ж іще такі були, Щоб власну хату обікрали І за долари продали? Тому й радіє телеящик, Тому й випендрюється він, Що на Землі немає кращих За ту Америку країн. У них колись там на зарплати Службовцям грошей не було, Так сколихнулися всі штати, Аж президента потрясло, Не дай би Боже в них до цента Все в Ощадбанках відняли, Вони б давно вже президента Для себе іншого знайшли, А ми фанерки почіпляєм На зголоднілі животи І мітингуєм, вимагаєм Та на всі боки поглядаєм, Як від міліції втекти. Нам шкода міліціонера, Щоб з нами клопоту не мав, Щоб об якусь дурну фанеру Нову дубинку не зламав. Ми дуже добрі і терплячі, Ми злом не платимо за зло. Такої лагідної вдачі Іще на світі не було. З усього сказаного видно, Що в нас характери м'які. Такі ми всі, тому що бідні. Тому ми й бідні, що такі. Про рідну міліцію й чужу амуніцію Телевізор бубонить, Радіо мовляє, Як міліція живе Й сили укріпляє. Щоб підвищити престиж Рідної міліції, З-за кордону навезли Гору амуніції. Як поткнуться на майдан Кляті демонстранти, То вона покаже їм Всі свої таланти. Нині хлопці-молодці Мають дубиняки, У середину яких Вперто залізяки. Причандалля то таке Хитре і дотепне, Що по черепу огрій - Він, як диня, репне. Доторкнешся тим кийком До якоїсь бабці, - Забирай і узувай У біленькі тапці. А чого ж вона прийшла З дідом-ветераном? А чого ж вони кричать, Що їм жить погано? Лай старому по горбу За слова зухвалі, Повитрушуй з піджака Бойові медалі! А підвернеться студент - Хряпни і студента, Хай свій уряд поважа, Раду й президента, А не тицяє плакат Під носи та в очі, Що стипендія мала, Що він їсти хоче. А на тих, що наплюють На кийки й штахети, В охоронців нині є Грізні водомети, Що під натиском страшним Будуть воду лити Так, що струменем слона Можна повалити. Отакі тепер у нас Охоронні сили. Отакої молодцям Зброї накупили! Скільки пенсій трудових Відняли для того, Щоб придбати інвентар Рівня світового! Як же треба свій народ Міцно так любити, Щоб брандспойтом поливать І кийками бити! Про каску і кепку Приключилася подія Аивна й небувала. Вся Одеса святкувала І торжествувала. У Жванецького Михайла, Автора й артиста, Відбулася з президентом Зустріч особиста. Достеменно невідомо Як пройшла розмова, Бо про зміст її у пресі Не було ні слова. То ж не жарти! Відгорнувши Всі державні справи, Зустрічався з гумористом Сам глава держави. Навіть Гоголю приснитись Не могло ніколи, Щоб побути на прийомі У царя Миколи. Не судилось навіть Вишні, Славному Остапу При житті своїм потиснуть Вседержавну лапу... Пригадалось це в ту пору, Як гула столиця: Шахтарі до президента Прагнули пробиться. Так шахтарикам хотілось Правду розказати, Як їм важко працювати Й жити без зарплати. Викликали, гуркотіли Касками по бруку, А глава до них не вийшов, Не подав їм руку. Угамуйтесь, вуглекопи, Не вчиняйте грому І не бийте по асфальту, - Він тут ні при чому. Не порушуйте спокою / правопорядку, Краще, браття, відгадайте Ось яку загадку: Хто сьогодні важливіший - Чи шахтар донецький, Чи одеський популярний Гуморист Жванецький? Він не ляпав по асфальту Кепкою щосили, А його до президента В гості запросили. Ваша каска гірше кепки, Грубувата штука. Президенту думать важко, Коли каска стука. Замість того, щоб вугілля Добувати тонни, Краще, браття, сочиняти Вчіться фейлетони. Невідомо чи жванецькі Вийдуть з вас майбутні, А сміятись доведеться Лекому на кутні. Правду кажуть: не родися Шахтарем донецьким, А родися популярним Хохмачем Жванецьким... Нові українці Чоловік журнал читає І говорить жінці: - Звідкіля вони взялися - Нові українці? Конкурсують молодичок І дівчаток всюди: В кого стегна красивіші, В кого кращі груди. Пруть на сцени косяками Чесних і гулящих, Калібрують сексапільних, Тобто, геть пропащих, - І вивозять за кордони, На чужі базари... - Не дивуйся, - каже жінка. Всі вони - хазари. Я ні разу ще не чула, Щоб нахабне рило Без одеського акценту Там заговорило. Чоловік насупив брови: - Ти мов з печі впала. Про хазарів тих і згадка Вже давно пропала. Жінка сердиться: - Пропала Пам'ять історична, Та живе в нащадках їхніх Пам'ять генетична. Недарма ж я історичну Здобула освіту. Здавна війни генетичні Точаться по світу. Півтора тисячоліття З тих часів минуло, Як родилось лихо наше Й досі не заснуло. По сусідству з нашим краєм Царство заснувалось, Що Хазарсько-іудейським Каганатом звалось. Ті сусіди загребущі, Кочові хазари Вічно з Київською Руссю Затівали чвари. Викрадали молодь нашу, Виганяли в рабство... Святослав те царство дике Знищив за нахабство. Повтікали людолови У краї сусідні, Ловго так блукали світом, Ликі та безрідні, І з'являлись в різних землях У новій личині, І плекали злість і мстивість В кожнім поколінні. Клекотить жадоба помсти У хазарських генах І вихлюпується злобно У ділах щоденних. Ііе праправнуки хазарські Глушать нашу мову, Щоб розвіять Україну, Як суху полову. Ось чому до українців Стільки люті й злості: Живемо в столиці навіть, Як незвані гості. Це вони створили штучно Злидні і розруху, Щоб від нас, від українців, Не лишилось духу. Про хахлів-антисемітів Точать баляндраси, Хоч вони такі семіти, Як ми - папуаси. Навіть Льоню-президента, Який править нині, Нам підсунули хазари, Як кота в торбині. Не любив він ще з дитинства Українську мову І на старості вивчає, Наче примусову, І такі в своїх промовах Викида колінця, Що стискається від болю Серце українця. Ріс між нами, жив між нами Та клепав ракети, Але вивчить мову нашу Не було кебети. Тільки ставши президентом, Взявся за букварик І читає по шпаргалках, Як тупий школярик. Я дивлюся телевізор У години вільні І дивуюся: невже ми Люди божевільні? На концертах українських Ліячів культури Появляється дрібнота Із номенклатури, - Покривляються на сцені Лля "блізиру" й преси І прожогом, сторч лобами Лізуть в "мерседеси"... А коли учинять рейвах "Нові українці", Шлють запрошення гаранту Й милій його жінці. Президент братві хазарській На гітарі грає, А дружина руськомовну Пісеньку співає. А хазарину, що рявка На акордеоні, Мов якомусь Паганіні, Плещуть у долоні. Наша мова не до шмиги Президентській жінці, Бо вони ж у нас обоє - "Нові українці". Уявіть, що в президента - Чеха чи поляка - Ні по-чеськи, ні по-польськи Жінка не балака. Уявіть собі й француза З жінкою такою, Шо не тямить по-французьки Ні у зуб ногою. Наша ж леді десь ш у т і л а, Зблиснувши очима, Шо Людміла Ніколавна - Непереводіма. Наших ніздрів не дратує Азіатський запах, Сопимо собі тихенько У хазарських лапах, Бо забули, яких батьків І чиї ми діти, І не знаєм, з чого риба Почина смердіти. - Отаке своєму мужу Розказала жінка, Вельми грамотна, розумна Справжня українка. Новий паспорт Поділюся новиною. Знаю я, то знай і ти: Нам в Ізраїлі друкують Українські паспорти. Акуратненькі, синенькі, Як картиночка, гарненькі, Але як їх не крути, Хоч рентгеном просвіти, А графи "національність" Там не зможемо знайти. Будеш, паспорт той вертіти, Повертати сяк і так, - І не зможеш зрозуміти, Хто ти - турок чи козак, Чи приблудний чужоземець, Чи безбатченко-нацмен, Чи затурканий туземець, Чи якийсь абориген, Чи безрідний неборака, Чи безпам'ятний Хома, У якого ані роду, Ані племені нема. Ти тепер свій рід і плем'я Як захочеш, так назвеш По селу чи по району, Ле родився чи живеш. Як зі Шполи, ти - шполяк, З Шепетівки - шепетяк, Із Бердичева - бердяк, Із Аонбасу - донбасяк... А поїдеш, в інший край, Кого хочеш представляй: Ти в Парижі - парижак, А у Осло - ти осляк, У Торонто - торонтюк, У Гавані - гаванюк. Облюбовуй ту земельку, Ае набити легше пельку. Як нажерся, заявляй: - Ось мій другий рідний край! Ти ж, земляче-українцю, Сам у себе запитай: А чому це так старанно Чистять наші паспорти? Не подумай, що без плану, Без лукавої мети. Пропаде графа єдина, Втратиш образ Божий свій, То не знайдеш України І на карті світовій. Україна - вічна! На екрані голубому Виступа мужчина, А за ним - великі букви: "НОВА УКРАЇНА". Після нього - другий, третій З жаром молодецьким Викладають кислі мислі Суржиком донецьким. Що ж це, браття, за країна - "Нова Україна"? Із якого вона роду, Племені й коліна? Чом про неї не чував я На школярській парті? Ле вона, в якій півкулі? Покажіть на карті. Покажіть мені, будь ласка, Де її столиця. Виявляється, на карту Нічого дивиться. ІЛе зійшлися десь на з'їзді Ринкові герої, Щоб творити Україну Нову зі старої. Так, немовби Україна - То для них, як шапка. Зняв з макітри рвану, драну, Викинув і - крапка. Люблять щирі українці Україну-неньку, А комусь вона набридла, Подавай новеньку... Чи можлива у сусідів Схожа чудасія, Щоб зібрались під девізом "НОВАЯ РОССИЯ" Діячі, які не знають Корінної мови? Там їх зразу ж запитали б: - Ви откуда? Кто ви? Бєлєни об'єлісь, что лі? По какому праву Создайотє в государствє Новую державу? - Ліячі гуртків і фракцій, Члени й активісти! Улаштовуйте конгреси І скликайте з'їзди, Засідайте, викидайте Гроші на наради, Щоб пробитись, проштовхатись Ліктями до влади, В боротьбі за привілеї Лізьте хоч на стіни, Та при тім не поминайте Всує України, Бо вона - не знак на карті, А творіння Боже. Ні новою, ні старою Звать її негоже. Вас не стане й нас не буде В цім безладнім світі, А Земля її нестиме На своїй орбіті. Що для неї колотнеча Ваша політична? Ви тут гості тимчасові, Україна - вічна! Орлине плем 'ячко Хоч в Ізраїлі євреям Жить непросто, тісно їм, А вони єдинокровних Закликають в рідний дім: - Приїжджайте в край коханий! Ми притулок вам дамо. Проживайте з нами вкупі, Як усі ми живемо. А Росія не скликає Рідних дочок і синів, Хоч землі достатньо має - Більше в тисячу разів. Там же нікому трудитись, Там же злидні й темнота, А дітей орел двоглавий Під крило не підгорта, Не гукає, не скликає, Щоб додому прибули, Щоб вітчизні історичній Стать на ноги помогли. Ось хоча б на Україні - Скільки щирих росіян, Тих, що гордо заявляють: - Я товаріщ, а не пан! Незалежність українська В печінках засіла їм. Як вони скучають, бідні, За отечеством своїм! Гляньте в Раду у Верховну. Там же скільки є орлів, Що по-нашому стулити Не уміють й кілька слів, їх же, бідних, заставляють Україні присягать. А на кой їм Україна, Селі єсть Росія-мать? То чого ж орел двоглавий Хитро збоку погляда? Чом орляток не скликає Ао єдиного гнізда? А тому, що хоч в орляток Є проблеми з язиком, З України у Росію їх не витуриш, кілком. В теплій залі крісла терти Та любить Росію-мать - Це не те, що плуга перти Чи вугілля добувать. Жити в матушкє-Росїі Ліло нині нелегке. Легше родіну любити Від Росії "вдалєкє". Та й таких же є чимало: Він у нас керівником, А в Москві з його талантом Не взяли б і двірником. Крикунів і дармоїдів Там без нього вистача. Ось чому орел двоглавий Цих "орлят" не поміча. Факти и аргументи Кажуть, наших у Росії Є мільйонів п'ять. А вони там по-російськи Нміють розмовлять? Та звичайно. Володіють Мовами двома. - Є там школи українські? - Ні, таких нема. - А Росія скільки руських Аарувала нам? - їх в чотири рази більше, Аніж наших там. - Чи спокійно їм живеться? - "Трєбуют" весь час Щоб по-руськи їхні дітки Вчилися у нас. А чого отак виходить, Пояснив один Убєждьонно руськомовний Вчений гражданін: - Всєм ізвєстно із дрєвнєиших Пісьмєнних трудов То, что Кієв - зто матєрь Руських городов. Ну а кто же чаще руських Помінаєт мать? Ето слєдуєт бандєрам На замєтку взять. Мова і Язик Розмовляє наша Мова З Руським Язиком. Мьі с тобой, - Язик говорить, - Не в ладах живем. Опечален мой двуглавьій, Мой родной орел Тем, что ньіне в Украинє Мало русеких школ. Мальішей русскоязьічньїх Надобно беречь. Ти же знаешь, как их портит Неродная речь. - Отакої! - каже Мова. - Я ж сестра твоя, То чого ж російським діткам Шкодитиму я? І чого ворогувати Мові з Язиком? - Да пойми, - Язик говорить, - Речь же не о том. Тьі же знаешь, сколько русских В Украинє єсть. И других русскоязьічньіх Всех не перечесть... - А вони, - питає Мова, - Звідки прибули? Ми сюди їх вербували Чи за чуб тягли? Чом твої російськомовні Прагнули весь час, Щоб не стали їхні дітки Схожими на нас? Від столиці України Ао найдальших сіл Все ставало менше й менше Українських шкіл... - Ну так что ж? - Язик питає. Я для всех родной. Я - Тургенев, Достоевский, Пушкин и Толстой. - Не хвилюйся, - каже Мова. Ми шануєм їх. Ти поглянь на руськомовних Діточок своїх. Подивися па сучасну Молодь у містах Та послухай краєм вуха, Що в них на вустах. Шо їм Пушкін? Що Тургенев? Шо для них Толстой? Та для них уже й Чапаєв Більше не герой. Знаєш, скільки тут про нього Наплели гидот? Петька, Анка і Чапаєв - Брудний анекдот. Про Тургенєва й Толстого Навіть річ пуста. Де ти бачиш їхні книги? Хто тут їх чита? Від еротики й порнухи Аж тріщать ларки. Все ж то творять доморослі Наші "русаки". Ти у нас російськомовну Пресу переглянь. Чим натоптана й набита Та газетна дрянь? Уяви, що твій Тургенєв Прочитав би те, Шо братва російськомовна Про жінок плете, Як смакує походеньки Безсоромних дам. Він сказав би: - Єто мерзость! Єто стид и срам. - Ти права, - Язик промовив. - Слушай мой ответ. Мне от єтих щелкоперов Тоже жизни нет. Прикрьіваясь русской речью, Єтот гнусний сброд Растлевает и позорит Мой и твой народ. Говорю тебе по-братски, Истину любя: Ти, сестра, от зтой мрази Береги себя. Защищайся, отбивайся, А не то - капут: И тебя они угробят, И меня сожрут. - Ну спасибі, - каже Мова, - За такі слова. Триста літ мене чавили, Але я - жива, Бо мене оберігає Божа благодать. Є прислів'я: Бог не видасть - Свині не з'їдять. Інопланетяни Забивають людям баки Вчені і невчені, Дурять голови та пхають Долари в кишені. Фільми ставлять фантастичні, Видають романи: А чи є, мовляв, на світі Інопланетяни? Та не треба ж особливих Розуму й кебети, Щоб підтвердить: є пришельці З іншої планети! Звідусіль на Україну Приїздять туристи - Бізнесмени, конгресмени, Лікарі, артисти. Прибувають літаками Й на машинах власних - Всяких "вольво", "мерседесах", "Фордах" першокласних. Там, у них, міста і села Сяють чистотою. Тротуари обмивають Мильною водою, А у нас, де не поткнешся, Повно бруду й сміття. У дворах і за дворами - Нечисть і лахміття. Там, у них, шляхи й дороги Рівні, аж блискучі, А у нас кругом вибої, Тріщини та кручі... Чом цього не помічають Наші чинодрали, Що машин собі заморських Тисячі накрали? А тому, що то не наші Люди-громадяни, А прибулі тарілками Інопланетяни. Тракторів не вистачає, Щоб поля орати. Скоро будемо граблями Врожаї збирати, А в містах легковиками Всі шляхи забито, Бо пришельці дбають тільки Про своє корито. Незалежністю своєю Вихвалятись любим. Прибиваємо на стінах Вивіски з тризубом. А кругом стирчать на площах Лисі істукани. Не дають їх руйнувати Інопланетяни. Ці приблуди тарілчані Гірші біснуватих. Носять квіти істуканам В будні і на свята. Схаменіться, українці, Земляки-тубільці, Бо опинитесь рабами На чужій тарілці! Крилатий анекдот Ця історія правдива Живе у народі, Народившись на Київськім Авіазаводі, Коли вийшла з цехів його В епоху Хрущова Всім відома антонівська Машина чудова. Приїхало керівництво Літак оглядати. Сам Микита Сергійович Мав оцінку дати. Як вернулася машина З пробного польоту, Хвалив людей Сергійович За добру роботу. Тупцював біля Микити Хитрий та проворний Теж відомий в ту епоху Секретар Подгорний. Він підтакував Хрущову: - Це диво крилате, Тільки трохи некрасиве, Бо дуже пузате... - 1 не встиг він доказати Останнього слова, Як всі витріщились раптом На живіт Хрущова. - Што-о?! - обурився Микита, Глянувши чванливо. - Ти щітаєш, бить солідним - Ето нєкрасіво? - Україною Подгорний Дуже довго правив, А у пам'яті народній Анекдот оставив. Як могла не знать людина Нібито й не глупа, Що в начальства все прекрасне - Від носа до пупа? Найвищий оратор Часто нами управляли Справжні ідіоти, Що лишили після себе Тільки анекдоти. Ось, приміром, десь на з'їзді Брежнєв-маразматик Бекав-мекав на трибуні Із чужих нотаток: - Наша встрєча з раком-бабом, То єсть, бабом-раком, Нєт, с ракбабом, ізвінітє, С Кармалєм Бабраком... - Прослухавши склеротичне Белькотання Льоні, Наші предки навіжено Ляпали в долоні. Ви знаєте, чом ми з вами Такі голодранці? Через те, що правлять нами Його вихованці. Все пішло угору-дригом І бабраком-раком. Ось чому ми, браття, сіли, Як то кажуть, маком... Державна таємниця Ви знаєте, чому лиса Голова у кума? Тому, що він не про себе, Про державу дума. Кажу йому: - Я учора З радіо дізнався, Що з Путіним без галстука Кучма зустрічався. Кум сердито відмахнувся: - Ну то й що такого? Я все життя без галстуків Живу - і нічого... - Так ти ж, - кажу, - як холодно, Ходиш у куфайці, А як сонце припікає, Гуляєш у майці. А коли ти у куфайці Чи в футбольній майці, То на тобі отой галстук, Як стоп-кран на зайці. А то ж таки президенти, То ж державні люди. їм положені по службі Галстуки на груди. Кум подумав та й говорить: - Галстук - то дрібниця, А як пильно придивиться, Є тут таємниця. Бережуть цю таємницю В строгому секреті: Ми на галстуки не маєм Грошей у бюджеті. Якщо позик закордонних Брати буде ніде, То наш Кучма до Путіна Без штанів поїде. Клани і гетьмани Телевізори белькочуть, Стогнуть журналісти, Що нас можуть олігархи Без гірчиці з'їсти, Що ті кляті олігархи Збилися у клани І плекають бузувірські Наміри і плани. І журнал уже в столиці Нашій видається, Що, аж страшно вимовляти, "Олігархом" зветься. А журнал той по кіосках Нічого й шукати, Бо читать його достойні Лиш аристократи. Розсилається він тайно, Щоб суконне рило Десь немитими руками Нагло не вхопило. Всі ми знаєм: є монархи Й різні патріархи, А звідкіль вони взялися, Кляті олігархи? В олігархів, як відомо, Є свої газети. Там друкують їхні фото, Фізії й портрети. Олігархи є мордаті З круглими пузами. Є між ними й худорляві З довгими носами, А, здається, ще такого Ми не помічали, Щоб були між олігархів Інтелектуали. Лехто каже: то євреї... Що ж то за євреї, Як вони не знають мови Рідної своєї? Поміж ними, вибачайте, Є аристократи, Які можуть виделкою В носі колупати. В олігарха може бути В голові солома, А він - доктор ще й професор, Бо купив диплома. Олігархам книги пишуть Наймані писаки, Бо вони дрімучі й темні, Як печерні раки. Заграбастали мільйони їхні довгі клешні І відправили на сховок В банки нетутешні... Але є на Україні Особливі клани, Ло яких прихильні наші Нинішні гетьмани. Бувший гетьман Макарович З дивним кланом дружить: У Гордона-олігарха При газетці служить. Ту газетку не цікавлять Ні земля, ні люди, В ній друкують голі дупи, Стегна, гузна й груди. Бувший гетьман возсідає В редакційній раді І оцінює фігурки Плоскі й товстозаді. Забавляється наш бувший, Як дитя цяцьками, Розглядаючи портрети З голими цицьками. Та газетка жовторила Аосить непорядна. В ній тусується ледача Братія естрадна. Коли грошей намолотять За ті дупи й циці, Орендують для бенкетів Зали у столиці. Є в Гордона друг Табачник, Той, що зветься Яном. Він влаштовує концерти З персональним кланом. І самого президента, Що сьогодні діє, На гулянку-випиванку Заманити вміє. А Аанилович натуру Музикальну має, Віртуозно на гітарі Грає-виграває. Він з Табачником на пару У бенкетній залі Як уріже про шаланди, Полниє кефалі, - То аж стогнуть олігархи І олігархині, І розносить телевізор Звістку по Вкраїні, Що баланда про шаланди Не умре, не згине. Ось де, люди, нині слава, Слава України! Про матушку й неньку Скільки вклали наші люди Розуму і праці, Щоб співати й виступати В гарному палаці! Він красується, як лялька, В сяйві, у промінні. Сцени кращої немає В нашій Україні. Та не часто українці Виступають з неї, - Лиш тоді, коли справляють Круглі ювілеї. Захопили нашу гордість І окупували Борьки, Ліми, Мішки, Фіми Та Філіпи й Алли. Як трапляються в Росії Перебої-збої, Тут нема від них рятунку І нема відбою. Пруть нахрапом в "Україну" Через перелази. У Кобзона ювілеї На сезон три рази. Він з естрадою, сердешний, Десять раз прощався Та оклигував і знову В Києві являвся. ...Пантрувала кожні двері Пильна охорона. У палаці "Україна" Йшов концерт Кобзона. Він оспівував Росію, Матушку рідненьку, Від якої відірвали Україну-неньку. Аж стогнали від Кобзона Мерседесні дами Зі своїми тіньовими Жирними котами. Не могли ні в залі бути, Ні аплодувати Тільки ті, що місяцями Стогнуть без зарплати. Так зате, з газет відомо, Привітав героя Президент наш український, Як то кажуть, стоя... Було колись в Україні: Кобзарі співали, А гетьмани вклонялися І шапки знімали. Час минає і міняє Звичаї й закони. Колись кобзи подобались, А тепер - Кобзони. Чом бандури не дзвенять Схаменулася Європа, Спохопились Штати, Заходились порносекси В рамки заганяти, Бо від них на власній шкурі Вже відчули згубу. Учать молодь не казитись, Не дуріть до шлюбу. А у нас тут - хоч виносьте Образи із хати - Розгулялись "ізвращенці" Й інші сексопати. Букварів не вистачає У холодних школах, А папір іде на пресу, Що друкує голих. Телебачення шурує Хітові паради, На яких задами крутять Зірочки естради. А колись, бувало, вийде Тріо бандуристок І щебече під бандури Пісню про любисток. І такі вони прекрасні, І такі чудові, - Богом створені для щастя, Радості й любові. То чому ж замовкли нині Тріо і дуети? Почитайте жовторилі Нинішні газети. Там не раз уже писалось Про якогось типа: Як зцімав він для реклами Ролика чи кліпа. Щоб мистецтво підійняти На нову вершину, Попросив піску і глини Притаскать машину, - Щоб артистка популярна, Симпатична дама На піску співала пісню В чім родила мама, І щоб плавали рядочком Жабки і гадючки... Жовторилі перошкряби Дикі штучки-дрючки Вихваляли як найвище Чудо режисури. Ось чому замовкли кобзи, Не дзвенять бандури. Українські бандуристки, Вибачте, не свині, Щоб за долари лящати Голими на глині. Нечиста сила Що є краще в цілім світі Як жінки співучі, Що одержали від Бога Голоси блискучі! Але скільки ж треба вчитись Та трудитись треба, Щоб засяяв діамантом Той дарунок неба, Щоб лунало, щоб звучало Чисто й бездоганно Те контральто чи сопрано, Чи меццосопрано! Як виходила на сцену Молода майстриня, То здавалося: спустилась Із небес богиня. Личко гарне, ручки білі, Очі - як зірниці, І постава гордовита, Наче у цариці. Сукня бісером спливає Майже до підлоги, Бо вважалось непристойним Виставляти ноги... Все міняється на світі, Час минає швидко. Справжні, істинні артисти Виступають зрідка. Не для них тепер концерти, Не для них програми. Все захоплено прудкими, Спритними зірками. Ті, що грошей нахапали При ганебній владі, Легко роблять з потаскушки Зірку на естраді. То нічого, що у неї Лапи, як у гуски І фігурка кривобока, Як у трясогузки. То нічого, що у неї Стегна і коліна Мов сокирою тупою Зроблені з поліна. То нічого, що у неї Голос, як у жаби, Головне, щоб був характер Справжньої нахаби. Лим пекельний сіро-бурий Огортає зірку, Ніби палять кругом неї Кізяки чи сірку. Як спускається зі сцени, Бігає проходом, Кабель тягнеться за нею, Як за луноходом. Розкуйовдивши волосся, Щось дурне патяка, Ніби вискочила з пекла Відьма чи чортяка... Найспівучіша у світі Україно-мати, Доки будеш біснуватих Упускать до хати? Це ж "мистецтво" не заморське, Не заокеанське, А дикунське, кочівницьке Камлання шаманське, Що з чужинського болота Вилізло на сушу, Щоб убити нашу пісню І народну душу. Про мистецтво шароварне Маєм, браття, ще одну Чудернацьку новину: Українським шароварам Оголошено війну. Розходились жовторилі, Розгулялись - просто жах! Шаровари їм засіли, Як каміння, в печінках. Геть сорочки-вишиванки! Геть намисто і вінки! Геть гуцулки-тропотянки! Геть червоні чобітки! Геть бандури і цимбали! Геть чубатих козаків! - / на сцени натаскали Електронних сундуків. Наші танці-увиванці, Козачки і гопаки Звуть мистецтвом шароварним, Примітивним, незугарним Бізнесові мастаки. ...Вибігають танцівниці - Дресировані дівки: Лві ганчірочки на цицях, Чорна смужка на сідницях І оголені пупки. Куцоногий, кривоносий, З патлів сиплеться лупа, Доходяга безголосий Мікрофоном теліпа, А за ним, в широкім колі, За плечима й по боках Скачуть діви майже голі На високих каблуках... Жовторилі, сором майте, Не блудіте язиком, Ви цей рейвах порівняйте З шароварним гопаком, На народне диво гляньте! То ж мистецтво і краса, То показують таланти, А не голі тілеса, Красуватись буйним чубом І козацькими штаньми - Не не те, що з голим пупом Гарцювать перед людьми. Знаєм ми, чому тим шавкам Все козацьке допіка. Хай би спробували в плавках Станцювати гопака, - З ними б трапилось, їй-богу, Гірше тисячі смертей: Гепне задом об підлогу І не матиме дітей, Бо вони ж такі чудні - Куцоногі пузані... Наталка-скакалка Було колись - у театрах Біля каси давка: "Запорожець за Лунаєм", "Наталка-полтавка". Панувала у мистецтві Сила благородна. Куди ж вона поділася, Та краса народна? Телебачення шурує Ролики та кліпи: Якісь діви рахітичні, Кривопикі типи. Добирають їх, здається, Не за голосами, А за баньками дурними Й довгими носами. Мій знайомий телецентру Надіслав заявку, Що хотів би подивитись "Наталку-полтавку", "Запорожець за Лунаєм", "Мартина Борулю", А йому дали відписку, Наче ткнули дулю: Ми такого не включаєм У свої програми, Бо існуєм-животієм Виключно з реклами... І сидить тепер знайомий Та очима кліпа, Коли вп'яте чи вдесяте Аемонструють кліпа Про Наташу - "радость нашу" Та Амитра Гордона На зразок "ужясно шюмно В доме Шнейєрзона". Відбувається там дія Не в приватнім домі, А в приміщенні службовім При аеродромі. Там сидить парняга лисий На дубовій лавці. Це такими мають бути Нинішні красавці. І чекає голомозий, Як хазарська диня: Прилетіть до нього має Зіронька-богиня. Розторопати нелегко - Він співа чи плаче, А тим часом десь кохана На конику скаче. Роздзвонила жовта преса, Що Амитрову милу Мали намір посадити Верхи на кобилу, Та не згодилась у кліпі Виступать кобила, - Так брикнула, що Гордона Мало не убила, І Гордонова кохана, Як леді залізна, На жеребця племінного Все-таки залізла, А рисак той з переляку Як попер до лісу, - Тільки дивом амазонку Не угробив к бісу. То чому ж не про кохану Співає парнішка, А гундосить: "Здравствуй, мілий, Мой плюшевий мішка"? Не цікаво парню знати, Чи здорова мила, Бо йому дурна кобила Баки геть забила... Не ж вам, браття, не якась там "Наталка-полтавка". Від такого навіть мішка Плюшевий загавка. Не не те, що Запорожець - Той, що за Лунаєм! І не треба дивуватись: Маєм те, що маєм... А які музики грали В кліпі пречудові! Куди Лисенку Миколі, Куди Гулакові! Коли Гордон на лавочці Співав чи то плакав, Йому Дуров популярний На гітарі брякав. Мав йому акордеоном Підіграть Табачник, Та в лікарні ледве, бідний, Не зіграв у ящик. Замість нього комік Мішка Потрудивсь на славу, - Мордував акордеона, Як барбос халяву. Скільки ж витрачено грошей І дурної праці, Щоб дівулька покаталась Верхи на коняці! А Наталка та полтавка Йшла собі по воду І співала про дерева, Про лиху погоду. Не могла ж вона возити Воду на кобилі. Ой до чого ж ми відсталі, Браття мої милі. Є в мистеитві непорушні І тверді закони: Коли нема Паторжинських, Співають Гордони. Весёлие ребята Нині радіо не глушать, Значить, слухачі Можуть слухати "Свободу" Вдень і уночі. Для заморських товстосумів Явно не біда, Що те радіо мільйони Доларів з'їда. Прориваючись настирно В кожну хату й дім, Розтлумачує "Свобода" Слухачам своїм, Шо з неволі вириватись Помагали нам Растропович і Войнович, Терц і Мандельштам, Що ніхто в мистеитві вищих Не досяг чудес, Ніж Утьосов і Коротич, Райкін і Бернес, Що поетів у Росії Справжніх не було, Але змилувалось небо - Бродського дало. Фільм "Весельїе ребята" Хвалять без кінця, Не промовивши при тому Жодного слівця, Що коли його знімати їздили у Крим, Нищив край наш Каганович Голодом страшним. А з Москви ж до того Криму Так стелилась путь, Що "ребята" Україну Не могли минуть. Біля станцій люди мерли, Гинуло село, А кіношникам московським Весело було, Бо коли над морем Чорним Зйомочки вели, Від жратви в "рєбят" по фільму Гнулися столи. Реготалися "рєбята", Аж кругом гуло, Як зі столу з-під виделки Порося втекло... А чого ж було "ребятам" Сумувать, скажіть? Пєсня строїть помогала, Помогала жіть. І не диво, що "Свобода" Вихваляє їх: Славлять нинішні "рєбята" Прадідів своїх. Бородате чудо Є в столиці на горі Кам'яна будова Без балконів і колон, А проте чудова. Правив там не грізний цар З генералітетом, А найперший секретар З вищим комітетом. Там півсотні літ тому, Як примара, лазив Найлютіший людоїд Каганович Лазар. В плечі голову втягав, Швендяючи мимо, Референтик молодий На імення Ліма. Кепка, галстук, борода, Як в інтелігента, - Ніби Ленін погулять Зліз із постамента. Він боявся підійти Ло дверей залізних: Там же скільки по кутках Охоронців грізних! Чи подумати він міг, Що оті солдати Не комусь тут, а йому Будуть козиряти? Час минув і той палац Зовні не змінився, А всевладний комітет Ніби провалився. Появились там нові Управлінські сили, Але згодом і нових Звідти попросили. І в найкращий кабінет Гордою ходою Угадайте, хто ввійшов? Ліма з бородою. Стежку він собі проклав До тієї хати, Як парторгу допоміг Президентом стати. Хата взята! І при тім Легко, без розбою. З канцелярського писця Ліма став главою. В кабінетах розмістив Незліченні штати. Стали Ліму величать, Стали прославляти. Зашуміла, загула Підневільна преса, А він бороду густу Виткне з "мерседеса" І шурує інтерв'ю На чотири боки, І несуть його слова На хвостах сороки. Артистичну мав глава І тонку натуру, Заходився направлять Пресу і культуру. Як збиралися концерт Урядовий дати, В "Україну" залітав Ліма бородатий. Тицяв бороду свою У програми навіть. - Них, - командував, - давать! А оцих - відставить! Зникли танці і пісні Й козаки чубаті, Захопили сцени всі Голі і патлаті. Гордо Діма походжав Між своїх героїв Ще й полковницьке звання Сам собі присвоїв. Вже збиралися йому Й генеральське дати, Та не зміг він відрізнить Тачки від гармати. А зате у докторах Браво захистився, В Академію наук Ліктями пробився. Все під себе підгорнув Ліма бородатий, Та негадано за щось Був з посади знятий. Звідки, скільки і чого У своє корито Полководець натаскав, Нині шито-крито... Але казці не кінець, Вибачте, будь ласка. Без щасливого кінця Не годиться казка. Той, хто Ліму сковирнув З жирної посади, Несподівано згадав, Як прийшов до влади. За невдячність Лімин клан Міг би не простити: Той, хто вгору підійма, Може й опустити. І невдячному вночі Навіть сон приснився: Ніби привид з давнини Раптом появився. І гаркавеньке сказав: - Батєнька-синаша! Ліму кривдити не смій. То людина наша. Ми йому передрекли Президентом стати, А покіль допоможи Вийти в депутати. Як це роблять, знаєш сам, Ти ж не красна дівка. Лля попихачів твоїх Головне - вказівка. Час минув і - здрастє вам! - Гордою ходою В зал сесійний увійшов Ліма з бородою. Не торкайтеся, бо він Неприкосновенний - Комітету голова І великий вчений! Полюбуйтесь! Диво це Бородатолице - В новім уряді прем'єр, Тимчасово - віце. А на виборах нових З галасом і громом Президентом стане він, Тобто - Головкомом. Восхищайтеся! Його, Красеня й атлета, Вже назвала мудрецем Лучшая газета, Свєтской жізні - онде як! Хроніка поважна, А не квакавка якась, Бідна і продажна. Лучшая газета У столиці злотоглавій Всюди продається Непристойна газетьонка, Що "Бульваром" зветься. В заголовку зубоскалить Газетьонка ета, Шо вона на Україні Лучшая газета. Зі сторінки на сторінку Лізе слизняками Словоблудство сороміцьке Вкупі з матюками. Ех, які ми "жлобовиті", Браття-українці! Щось подібне ми боялись Бовкнути при жінці Чи при дівчині, крий Боже, Чи при молодиці, - За таке могли вліпити Ляпаса по пиці. А "Бульвар" же випускають Не "жлоби" чи хами, Правлять ним екс-президенти З екс-професорами. Там редактор дуже пильно Кадри добирає. Не заступників, як інші, А заступниць має. Тих заступничок у нього Рівно півдесятка, - Дипломовані персони, Не якісь дівчатка. Як майстерно, філігранно Ті учені дами Компонують у газетці Прозу з матюками. Як же глибоко російську Треба мову знати, Щоб звучали ідентично Словоблудні мати! То ж касаточки кінчали Університети, Щоб поширювати брехні Про "кохання" Гете, Щоб ялозити дурниці Про велику жінку, Геніальну поетесу Лесю Українку, Щоб у маси пропихати Звичаї поганські! Про таких колись казали: - Шкури барабанські... Ми не будем їх картати Чорними словами - То ж таки чиїсь дружини, А, можливо, й мами. Як касаточки ті вчені Люблять головного! Сто персон на іменини Скликали до нього. Там гуляли-випивали І трощили страви Ава радники Президента Нашої держави. Навіть ректора направив Інститут культури, Щоб на втіху б... , пробачте, Шкварив шури-мури. При закінченні бенкету Сексуальні дами Роздали гостям свіженький Номер з матюками. Завершились іменини Гаслом: - Мать ядрьона! Назовйом бульвар Шевченкі Бульваром Гордона! Коробочка Коли пише чи говорить Видатна людина, То у неї кожне слово - Аорога перлина. Такі люди в світ приходять Не часто й не густо, їх історія шанує, Вони - златоусти. Сам Сократ, мудрець великий, Не писав нічого. Записали вірні учні - Хто що чув від нього. А коли мудрець потрапив У жахливу скруту, Від учення не відрікся І прийняв отруту. Жив достойно муж великий І загинув славно. А тепер про те згадаєм, Що стряслось недавно. Мав Аанилович, наш гетьман, Хлопця-охоронця, Що завжди до нього тягся, Як трава до сонця. На парадах і в нарядах Він спинавсь на плечі, Щоб почути і збагнути Президентські речі. Так хлопчину чарувало Президентське слово, Що фізично розвивало Й навіть розумово. І осяяла ідея Молоду голівку Мудрі речі президентські Записать на плівку. Він кишеньку потайненьку Вшив у гімнастерці, Щоб тримати ту касетку При своєму серці. Мав він доступ до найвищих Тайних кабінетів. Там від нього, охоронця, Не було секретів. Приладнав він мікрофончик В кріслі чи в дивані - Хай коробочка фіксує Мислі незрівнянні. Вів розмови Данилович, Збори чи нараду, А тим часом коробочка Крутилася ззаду. Вечорами і ночами, У будні і в свята Все писала, фіксувала Коробочка клята. Через місяць охоронець Поїхав додому, Щоб піднести подарунок Батькові старому. - Оце, тату, коробочка, А на цій касеті Розмовляє Ланилович В своїм кабінеті. Зачиняйте, тату, вікна. Двері - на замочок! Умостились біля столу Батько і синочок. Син натиснув обережно Кнопочку біленьку. Зашипіла коробочка, Крутить помаленьку. Гудуть чиїсь голосочки Якісь невеселі, А Ланилович гукає: - Ви, бля, оборзєлі?! - Не дай Боже, - шепче батько, - Почує онучка... А Данилович питає: - Ну што ти, бля, сучка? Син і батько заніміли, Поблідли від страху, А в коробочці заїло: - Наху-наху-наху... Не будемо розказувать, Що сталося далі, Бо то уже подробиці, Відомі деталі. Експертиза показала, Що все це - підробка, А хто вірить у ці штучки, Той дурний, як пробка. І давайте більш не будем Згадувать Сократа. Куди йому, нещасному, Ло нашого брата? Він же міг би заявити Одверто і строго, Що ніколи і нікому Не казав нічого, Що Платони й Ксенофонти Його оббрехали, - І ми б з вами про Сократа Нічого не знали, І не тямили б нічого В етиках-культурах. Спали б собі у печерах На ведмежих шкурах. Коханий козел Розгулялись жовторилі, Пишуть що завгодно. Вже доводять, що женитись На жінках не модно. Обписали у газетках Не одну сторінку - Все про те, як дядько дядька Взяв собі за жінку. І при цьому жовте кодло Гордо заявляє, Що любити дядьку дядька Кодекс дозволяє, Бо скасовано колишні Заборони грубі: Дядько з дядьком жити можуть У законнім шлюбі... Вдосконалювать закони - Справа благородна, Та крім писаних законів Є мораль народна. А якщо вже дозволяють Жити без моралі, То давайте в цьому ділі Просуватись далі, Бо коли отак крізь пальці На мораль дивитись, То чого ж тоді не можна На козлах женитись? У козла характер тихий. Він вас не обдурить, Випивати не уміє, Цигарок не курить. Для козла варить не треба Ні борщу, ні каші, Він же може ціле літо Пастися на паші. Не потрібні йому меблі І не треба хати, Прив'яжи його в сараї Та й іди гуляти. А якщо його застанеш З юною козою, Можна палкою огріти, Відшмагать лозою. Він в міліцію на тебе Скаржитись не піде, А лежатиме в сараї, Бо подітись ніде. Мужику кашкет потрібен, Тапочки на ноги, А козел не зможе кепку Натягти на роги. Мужики і в літню пору Не виходять босі, А козел без черевиків Біга й на морозі. Ну, розсердиться, буває, - Може лобом бахнуть, Ну, козли, одверто скажем, Неприємно пахнуть. Та й мужик же кожен другий Митися ледачий, То хіба ж від нього запах Кращий за козлячий? Що козел не дуже мудрий, Так і то нічого, Бо хіба дядьків дурніших Не бува за нього? Лорогі дівчата наші І поважні дами! Як мужчина не бажає Мати діла з вами, Надто високо несеться, Чваниться, гордиться, Так і знайте: на козлові Вирішив жениться. Змагайтеся, чорнобриві! На хазарському базарі Це буденна справа. У газетці безсоромній Блазенська об'ява, Безумовно руськомовна: "Ламочки й дівиці! Оголошується конкурс, В кого кращі циці!" Нижче сказано: "Щоб участь Взяти у змаганні, Шліть погрудну фотокартку В натуральнім стані". Ту об'явку склали люди Грамотні, нівроку: Замість "циці" написали: "Конкурс: груди року". Зрозуміло, що не в кожнім Місті чи районі Можна голою зніматись В теплому салоні, Тож, дівулько, як не буде Дома мами з татом, Запроси до себе майстра З добрим апаратом, Щоб той майстер розбирався У своєму ділі І достатньо розумівся На жіночім тілі. Аобре вимий плечі й груди, Шию й за вухами. Як нема дезодоранту, Окропись духами. Зрозуміло, зняти дівку, Як вона вродлива, Справа досить небезпечна, Інколи й шкідлива. Гарні груди - то не просто Залози молочні. Треба ракурси обрати Вигідні і точні. Треба знати, як знімати І з якої точки, Щоб стирчали еротично Пипочки-сосочки. Справжній майстер груденята Будь-якої форми Так шерпе, що на фото Не порушить норми. Не спіши йому питання Про оплату ставить, - Майстер знає, скільки треба За труди заправить... Сонце нашої свободи Йде есе вище й вище, Вільно дихаєм сьогодні, Аж У носі свище. Нам недавно комуняки Дихать не давали, А уцінки, й дівчата груди В пазусі ховали. І до чого ж були справді Нерозумні люди! Не дай Боже якась дівка Оголила б груди, - їй би всипала матуся Ще й додав би тато. Чи не тому й дітей колись Родилось багато? Дурні були і відсталі Жінки і дівиці І не знали, нащо Богом Даровано циці... "Голуба зараза" Ще недавно на Вкраїні Книги і журнали Видавали вчені люди, Інтелектуали. А тепер у видавництвах Оновили штати Й заходилися всіляку Погань друкувати. Всяк, хто має хоч маленьку Ло писань кебетку, Може навіть сороміцьку Видавать газетку. Тож не дивно, що нахрапом В журналісти пруться Навіть ті, що у народі "Голубими" звуться. А чому вони так звуться? - Постає питання. А тому, що є так зване "Голубе" кохання. Це коли мужик якогось Мужика побачить І почне за ним ганятись, Закохався, значить. Люди ніби то звичайні І не дурнуваті, Але мають сильний потяг До своєї статі. Знов питання виникає: Як же в них виходить? Ну, виходить, може, й легко, Але туго входить. Однозначної не можна Відповіді дати. З тим коханням від страждання Можна й синім стати. А яка, спитають, з того Користь для народу? Шо ж то в біса за кохання, Як нема приплоду? Не хвилюйтесь! Ті суб'єкти Мають ще й коханок - Трансвеститок чи "рожевих", Чи то лесбіянок. Це такі оригінальні Жіночки, нівроку, Шо кохатися уміють З будь-якого боку. То й живуть вони попарно, Наче голуб'ята, І ростуть у них майбутні Педерастенята. Отакі татусь і мама, Маючи кебетку, Нині можуть сороміцьку Видавать газетку. Журналісти-педерасти Сходяться докупи І друкують голі гузна, Ниці, попи й дупи. Одебілені в дитинстві Бувшим "старшим братом", Напихають писанину Чисто руським матом. Педерастам українська Мова не годиться... Ним ми можемо пишатись, Можемо гордиться. Наш народ плював одвіку На чужу мерзоту, Заплює і цю приблудну Погань і гидоту. Кумова трагедія Розділ з поеми "Куміада" З кумом знову приключилася біда. Він аж плаче: - В мене жінка молода. Тільки б жить та веселитися мені, А у неї сильні болі головні. Вже й професор в інституті оглядав. Я теличку і свиню свою продав, Бо тепер же медицина дорога, А однаково погано помага. Я одвіз мішок цибулі на базар І купив там свєтську хроніку - "Бульвар", Бо дружина полюбляла з юних літ Почитати про дворян та вищий світ. І тепер моя голубка дорога З тим "Бульваром" і встає, і спать ляга. Прочитала від початку до кінця, Не минула ні єдиного слівця. Поскидає з себе лахи і лежить. - Я, - говорить, - свєтской жізню хочу жить Тільки й чую: - Гей, педрило, уставай! Поросятам, мазохісте, їсти дай! Приготуй мені яєчню, яйця бий! Та скоріше, сексомане голубий! І щоб з кумом я не бачила тебе, Хай не лазить тут мудище голубе! Хай сюди не потикається й кума, Трансвертулі противнішої нема... А увечері кричить, як сатана: — Геть від мене, сексуальна меншина! - Доки я собі бой-френда не знайду, Без оралів і аналів пропаду! - Що робити? Ае шукати лікарів? Сам не знаю, як я досі не здурів... ... Все це жарти, кум на вигадки мастак. Посміявшись, я спитав у нього так: — Вже ж були колись червоні й біляки, Вже були більшовики й меншовики. Звались банди і зеленими колись. Ну, а звідки голубі оці взялись? Кум задумався, сердито погляда: — А вони із того самого гнізда. Ми повинні всяке лихо й благодать В історичному аспекті розглядать. Голубі оті не вчора завелись, Вони звались мужоложцями колись. І траплялися частенько серед них Ті, що хлопчиків калічили малих. Це таке, про що і згадувати - жах. Педофілами їх звуть у словниках. Слава Богу, християнський наш народ Був одвічно нетерпимим до гидот. А тепер уже, як бачимо, це зло І до нас отруйним змієм заповзло. Отакі ось газетьоньки, як "Бульвар", Заснували прапраправнуки хазар, їм, паскудникам, калічити не жаль Нашу молодь, наші звичаї й мораль, їхній пращур міг кохатися й з козлом, В каганатах не вважалося це злом. Покоління сунуть хвилями нові, Але давнє залишається в крові. Хоч і грамотні й начитані вони, Але діють і живуть, як дикуни. Наведу тобі я приклад лиш один Із життя усім відомих нам тварин. Взять собаку. Він історій не чита, Але дихає злобою на кота. У глибинах еволюції колись їхніх предків інтереси розійшлись, Коли гризлися за місце на Землі, Як царі, князі, кагани й королі. Та злоба живе віками й не згаса І ніхто не перевиховає пса... Лекція про звук Це приключилося у парку. Сидів я там, смалив цигарку, А мимо йшов дідок з ціпком, Вклонився чемно, сів рядком І мовив: - Будемо знайомі. Оце пробув три дні в дурдомі. Чого ви дивитеся так? Не бійтесь, я не маніяк. А як в дурдомі опинився? Та просто. Мимо проходя На Бессарабці помочився, Оббризкав пам'ятник вождя. А тут якась лиха личина Страшний гармидер підняла, Поволочила у машину І до дурдому повезла. Мені в дурдомі мозок правив Олег Абрамович Мунбліт, І так же, капосний, гаркавив! Кричав, що я антисеміт, Бо я спитав, чому в столиці Стоїть не гетьман, не Богдан, А той курдупель криволиций, Усіх гаркавих отаман? Я вік прожив. Вивчав багато Теорій всяких і наук і можу впевнено сказати, Що головне в людині - звук. Не форма слова, Не вимова, А саме звук, Окремий звук. Старе й мале сьогодні знає, Що то великий вождь Ілліч, А я, як мимо шкандибаю, То ніби слухаю-вчуваю Його глуху гаркаву річ. Колись я чув її давно В документальному кіно. У фільмі бачив, як легенько Ілліч таскав товсте брєвно, Як він писав до Короленка: "Интеллигенция - говно"... Я не мастак в газетній справі, То може скажете мені, Чому там іменно гаркаві Так люблять вислови брудні? Чи не від Леніна пішло Ганебне лихо це і зло? Пролив він ріки сліз і крові, На всю планету страх навів, А власну мову і вимову Впорядкувати не зумів. Він розглагольствував по-руськи І по-німецьки, й по-французьки, На всяких з'їздах горло дер, Одне було, як кажуть, дзуськи - Не вимовляв клятюще "ер", Супроти нього був безсилий, Бо звук - штукенція тонка І що б ви з нею не робили, Як шило виткнеться з мішка. Звук найхитріших викриває, Сакраментальну грає роль, Тому збирає і єднає Усіх гаркавих, як пароль. Чому ж опудало це й досі Із постамента не стягли? Бо нам гаркаві і гундосі Цього зробити не дали. Він був вождем усіх гаркавих І залишається вождем, І ми під проводом лукавих Його дорогою ідем. Ми й досі ще не догадались, Який то підлий був обман, Коли гаркаві маскувались Під пролєтарієв всєх стран. Коли в Верховній нашій Раді Бридка полеміка іде, То хто ж себе у тій громаді Найпренахабніше веде? Хто учиня найбільше крику, Щоб відновить есесесер? То переважно недоріки, Шо вимовлять не можуть "ер". Побудь де-небудь на виставах Чи телевізор увімкни: На сценах тісно від гаркавих, І на екранах, - скрізь вони. Хто з-за моря-океану Бридку "порнуху" нам припер? Та ті ж гаркаві сексомани, Що вимовлять не можуть "ер". То вже така у них ментальність. Загляньте в їхні паспорти. Графи про їх національність Ви там не зможете знайти. Вони ніким не хочуть бути, Приблуди вічні й баламути. У них імен своїх нема Й національності катма... І доки вождь оцих гаркавих В калюжу лобом не впаде, Ні наших лівих, ані правих Не поважатимуть ніде. Той вождь прожив без віри в Бога, Він світ жорстокістю потряс. Бог відвертається від нього, А через нього і від нас... І через цього істукана Олег Абрамович Мунбліт Мене паплюжив і поганив, Кричав, що я - антисеміт. А я сказав йому, дурному, Що тут євреї ні при чому, Бо Ленін родом із хазар, А дід його хоч Мойша звався, Але з кагалом не братався, - Хрещеним став і домагався, Щоб утісняв євреїв цар. А що хазари - не семіти, Про це у школах знають діти І тицять нічого мені Під носа вигадки дурні... Старий поволеньки підвівся, Кашкета вицвілого зняв і на Собор перехрестився, Та потихеньку й почвалав. А вслід йому якась патлата Проджеркотіла: — Старий хрєн, Зачєм он корчіт псіхопата - Двух академій дважди член? Та "дважди член" цього не чув, Бо він уже далеко був. Непрохана гостя Давненько вже не бачила Синка свого мати, - З того часу, як обрали Його в депутати. Лиш. по радіо чувала Його голосочок. Як сердечно піклувався Про народ синочок! Ну так уже побивався, Так гарно балакав, Що аж носом підшморгував, Замало не плакав. Та й подумала старенька, Сидячи в куточку: - Це ж узавтра сорок років Сповниться синочку, А від нього - ні словечка, Мабуть, несвободний. Як же там він поживає, Страждалець народний? Взяла мати кошолочку Свою невеличку, Подибала на станцію, Сіла в електричку І тримала кошолочку Мало не зубами: Везла сину картопельку Й торбинку з грибами. Поблукавши по столиці Години чотири, Знайшла таки рідненького, Аійшла до квартири. Надавила на кнопочку, З адзенькав дзвіночок І з'явився на порозі Коханий синочок. Поправляє окуляри, Аивиться химерно. — Ви, гражданочка, ошиблись — Етажом, навєрно... — Ти смієшся чи жартуєш? - Розгубилась мати. — А що ж ви так нарядились, — Що вас не пізнати? - У приймальні на вішалці - Наче на вітрині: Шуби, куртки та дублянки Чорні, жовті, сині. За прозорими дверима Тісними рядами Сидять ситі, гордовиті Мужчини і дами. Нахилився син до мами, Погладив по спині. — У чому це ваша куртка? У крейді чи в глині? — Та яка ж це, сину, куртка, Як це кацавейка. У пожарника купила, В кривого Омелька. її вішати не треба, Бо то лишній клопіт. Цупка така, що поставиш Та й стоїть, як чобіт. — А як це ви узулися? Що це за резина? Ні підметок, ні підборів, Наче у грузина... — Та це сусід знайшов якось Камеру у клуні, Дістав клею та й, спасибі, Зробив мені чуні. Прости, синку, що у мене Наряд нехороший. Лавно живу без пенсії, Не приносять грошей... Син бурмоче: - Та ви ж знали В мене день рождєння, А ви отак явилися Без предупреждєння. - Мати тягне із кошолки Торбинку з грибами. — Оце ж тобі подарунок, Гостинець від мами. Прости мені, голубчику, Така в тебе мати, Що ти її соромишся Гостям показати. А то ж, либонь, такі самі, Як ти, депутати. Я ж із ними не збираюсь В чунях танцювати. Ото ж такі красавчики І такі красуні Одягли нас в кацавейки І взули у чуні. Звели, синку, щоб на кухні Дали мені чаю. Я трішечки відпочину Та й пошкандибаю. Нехай собі веселяться Гості благородні Та нікому хай не брешуть, Що вони народні. Кому жити легше Я вважаю це питання Вельми інтересним: Кому жити нині легше - Брехунам чи чесним? Важко чесному. Він марно Слів не викидає. Коли скаже і не зробить, - Совість заїдає. А брехун наобіцяє Й через день забуде І йому на те начхати, Що говорять люди. Пригадаймо, скільки встигли Нам наобіцяти Ліячі, які в народні Рвались депутати. Нині бачим на екранах Лепутатські лиця І приємно не на кожне, Вибачте, дивиться. Не хотілось би нікого Словом цим образить, Та бува такою пика, Що в екран не влазить. Особливо ті, що часто За народом плачуть, Вже за власними пузами Ніг своїх не бачать. Вибачайте добродушно, Але ця солідність Туго вписується в нашу Всенародну бідність. Звідкіля ж тому багатству Взятися у хаті, Ае хазяїн сухоребрий, А слуги пузаті? Про мітлу, лопату й пляшку язикату Хтось покинув у сараї Пляшку горілчану, Необмиту, недопиту І, звичайно, п'яну. - Звідки ти, така хороша? ¦ Питає лопата. - Не впізнала тебе зразу, Знать, будеш багата. Пляшка булькнула сердито: - А я й так не бідна. Не така, як ти, нещасна, Чорна й жалюгідна. На бенкетах і фуршетах Я бувала, всюди, А з тобою діло мають Тільки темні люди, - Роботяги та трудяги, Ганни та Івани, Що розкопують траншеї, Риють котловани... Тут мітла біля порогу Раптом обізвалась: - Перестань пащекувати, Бо вимету зараз! - Не чіпай, - лопата каже. - Це ж відома трясця. Через неї, окаянну, Всі людські нещастя. Пляшка брязнула бундючно: - Що ти там молотиш? Я дарую людям радість, А ти світ колотиш. Та немає ні квартири, Ні кутка, ні хати, Де б мені не довелося Хоч разок бувати. Скрізь балакають, що скоро Вибори почнуться. А ти знаєш., чом за владу Люди так гризуться? Щоб народові служити, Сили віддавати? Ні, гризуться, бо бояться. А чого? Лопати. В хід пускають всякі брехні, Різні "компромати", Аби тільки опинитись Аалі від лопати. Всі трудящих захищають, Люблять, поважають, А трудящими, сердешні, Бути не бажають. Жити хочуть у достатках, Сито і багато, А таке життя ти можеш Лати їм, лопато? - Тут мітла сердита знову У розмову встряла: - Я газети і листівки Вчора підмітала. На портретах - кандидати, Хлопці інтересні І написано під ними, Що порядні й чесні... Пляшка дзигою крутнулась: - Перестань патякать! У газеті що завгодно Можна накарлякать. Журналісти хочуть їсти, Мусять так писати, Бо у них віднімуть пера І всучать лопати. - І задумались, замовкли Мітла і лопата. Мабуть таки правду каже Пляшка язиката. Козацький кандидат Це вже вп'яте чи вдесяте Сон мені приснився, Що до мене Тарас Бульба В гості сам явився. Прийшов такий зажурений, Що мало не плаче. Я питаю: - Що сталося, Славетний козаче? А він каже: - Україну Треба рятувати. Попросили запорожці: - Іди в кандидати, А ми тобі поможемо Президентом стати. У твоїх порохівницях Не відсирів порох. З козацькою програмою Виступай на зборах. Я збираю парубоцтво І пенсіонерів, Викриваю бусурманів - Корупціонерів. Обікрала Україну Бандитська сволота, А тепер до влади пруться, Як чорти з болота... За те, що я так правдиво З народом балакав, Якийсь москаль у газетці Мене обкалякав. - Чому москаль? - дивуюся. - Може, він з татарів? - Він статейку, - каже Бульба, - По-московськи вшкварив. У вас газет українських Скоро вже не стане. Ти послухай, що він пише, Стерво окаянне. "Антисемит Тарас Бульба Разумом не блещет. Восхваляет казачество, На других клевещет. Не имея документе(r) О даше рожденья, Своє отчество скрьівает И происхожденье. О делах его геройских - Видумки и враки. Он с родньїми сьіновьями Затевает драки, А старуху заставляєш Принести горелки И, нажравшись, бьет посуду, Горшки и тарелки. Если сказанное вьіше Для кого-то новость, Пусть по Гоголю проверит, Прочитает повесть". - Дочитав замітку Бульба, Витяг самопала. - Поможи знайти сволоту, Що це написала. Я розправлюся, - гукає, - З нечистю дурною! - Я прошу Тараса Бульбу Заховати зброю І кажу: - Такі статейки Звуться компроматом. Ти подякуй тим писакам, Що не криють матом. Ти на виборах, козаче, Облизня ухопиш, Якщо свого конкурента У багні не втопиш... - Тоді мені, - мовив Бульба, - Усе зрозуміло. Така війна серед лайна - Не козацьке діло. Піду просить пробачення Перед козаками. Не хочу я з придурками Битись кізяками... Іванова політика У простого роботяги Слюсаря Івана Симпатична та розумна Жіночка Оксана. Як доводиться чарчину Випити Івану, Він говорить: - Все покину, Політиком стану. Проштовхнусь у кандидати, Лалі - в депутати, А там, може, й президентом Поталанить стати. Як ти голову, Оксано, Високо тримала б! А якого президента Україна мала б! Я беріг би, як зіницю, Кожну копійчину І шофера не наймав би, Сам воджу машину. Не тримав би за державні Гроші охоронців, Сам умію захищатись Краще за японців. Он шахтар під землю лізе, Вічно ризикує, А живе без охорони І не панікує. З цього приводу в народі Мудра є примовка - Ось така: у ліс ходити - Не боятись вовка. А тепер як хтось до влади У верхи прорвався, Так від власного народу Зразу й заховався. Не Господь же призначає, Обирають люди, Значить, треба разом бути З ними скрізь і всюди... - Ну припустім, - каже жінка, Станеш ти Главою, Переїдеш до столиці. Ну, а як зі мною? - Як з тобою? Поміркуєм, Де тебе подіти. Доведеться, мабуть, леді, У селі сидіти. Тут же хата, господарство, Свинка і корова. Це ж у нас економічна, Так сказать, основа. Жінка сердиться: - Навіщо Президентам хати? Ти в столиці "мерседесом" Будеш роз'їжджати, Я - з мішками й клумаками На велосипеді. То яка ж тоді із мене Буде перша леді? - Завелась, - Іван сміється, У пузир полізла. Будеш ти не перша леді, А будеш залізна, Щоб і хату доглядати, І мішки носити, І сапати, і копати, І траву косити. Ми, голубонько, обоє З роду трудового І тому не будем ласі Ло добра чужого. Якби наші верховоди Не були панами Та нестатки й неполадки Поділяли з нами, То і їм і нам би краще На землі жилося І ховатись би ніколи їм не довелося. Сучасні імена Читаєш книги історичні Чи релігійні письмена, - Які величні, симпатичні Були у предків імена! Колись давалися імення Не задля моди чи краси. Яке дістав у день хрещення, Таке довічно і носи: Пархом, Оникій, Калістрат, Парфен, Мусій, Овдій, Кіндрат. Вродливі дочки України, Аостойні шани і хвали - Палажки, Векли, Василини, Горпини, Мотрі і Мокрини, - Найчарівнішими були. Змінилася ментальність наша, Куценькі любимо слова. У нас буває тьотя Саша І дядя Сашею бува, У нас буває тьотя Паша і дядя Пашею бува, У нас буває тьотя Валя І дядя Валею бува. Вже підстригаємо волосся 1 одягаємося так, Щоб розторопать не вдалося, Чи то дівиця, чи козак. Не будем же стягать штани, Щоб подивитись, хто вони... Аівулькам, дамам і бабусям Словечка ніжні до смаку. Вони всі Аюсі, Мусі, Аусі, Як у дитячому садку. Та й мужики пішли хороші, Вони полізли теж туди: Всі Льоні, Толі, Аіми, Льоші З дитячих літ до бороди. Імен лишилось дуже мало. Чому так вийшло, не збагнеш. Як президентів обирали, Був перший Льоня, Лругий - теж. Та не журіться, любі друзі, Брати і сестроньки мої. Он королями у французів Колись були Самі Луї. Учені пишуть: їх число Аж до шістнадцяти дійшло. Не дочекалися ми чуда Від наших Льонь - Ні ви, ні я. Якщо і третім Льоня буде, Перейменуєм на Луя І будемо Луїв тягти Ао десяти чи двадцяти. І хай скоріш той час настане, Щоб ми по-іншому жили, Щоб наші Саші і Світлани, Майбутні Гриці та Івани Людьми щасливими були. Козацька натура Коли їдуть в інститути Заморські студенти, Трапляються у трамваях Прикрі інциденти. З нігерійцем посварились Аві дівулі п'яні. - Ти кто такой? - Українець, Прошу пані-драні. - Украінцев нєту чорних! - Кричить русотяпка. - Значить, - каже нігерієць, - Ти дурна кацапка. - Ето хамство! - обізвалась Довгоноса діва, А він каже: - Будьте чемні, Пані з Тель-Авіва. Хтось глумливо захихикав: - Вот. казак явілся... - Нігерієць на кривляку Гордо подивився. - Так, козак, тому що мову Українську знаю. - / велично на зупинці Вийшов із трамваю. Вслід йому кривились пики, Ніби ладні з'їсти. - Вот как портят іностранцев Националісти... Українське сало Над безмежним океаном Лайнер проліта, А в салоні дід старенький Сало упліта. Пахне салом українським На увесь літак. Підбігає стюардеса / говорить так: - Командір наш сало любіт, Он у нас хохол. Просіт он кусочек сала Принести на стол. Настовбурчились у діда Вуса, наче дріт. - Він не буде їсти сала, - Відмовляє дід. Вертається стюардеса Через п'ять хвилин. - А у нас любітель сала Єсть єщо одін. - А це ж хто? - старий питає. - Наш второй пілот. Он хохол и любіт сало. Ширий патріот. Лід серветкою утерся: - Дівко чи мадам, Він не буде їсти сала, Повторяю вам. Стюардеса пильно в очі Дивиться йому. - Як це так - не буде їсти... Поясніть, чому. Лід насупився сердито: - Поясню, мадам. Той і цей не будуть їсти Тому, що не дам. Українцям дав би сала, А хохлам - не дам! Гуцулове горе Сидить гуцул у колибі, Важко зажурився. - Шість годочків мій синочок На лікаря вчився. Возив йому до Києва Печене й варене. Геть розтратив усі гроші, Шо були у мене. А він тепер листа пише: "Здравствуй, мілий папа!" Навіщо ж я стільки тратив, Щоб мати кацапа. Кумова експертиза Українське наше сало Анекдотом нині стало. А чому ж на наше сало Кожне пельку роззявляло? Зайшов якось я до кума. - Діла нехороші: Появилися фальшиві Українські гроші. Кум питає: - Ти їх бачив? А я кажу: - Жінці Хтось підсунув у крамниці Фальшиві червінці. - От сволота! - кум говорить. Бач, дійшли до чого. Колись отак ошукали І мене, дурного. Тепер коли у крамниці Одержую здачу, Підроблених не підсунуть, Бо зразу побачу. Я не знаю, що для цього Придумали вчені, А я просто шматок сала Ношу у кишені. Кладу здачу біля каси Усю без розбору, Потім гривні повертаю Портретами вгору І проводжу шматком сала У них над вусами. Якщо вони повертають За салом носами, Тоді, значить, не фальшиві Хлопці на купюрі, Бо від сала відвертатись - Не в нашій натурі. Праведник Старці в чорних окулярах Сидять біля храму, Почепивши плакатики - Жебрацьку рекламу. На одному плакатику: "Подайте Богдану!" На другому нашкрябано "Подайте Натану!" У Богдана від подачок Роздулась шапчина, А в Натана у кепочці - Одна копійчина. Підійшов дідок старенький Та й шепнув Натану: - А чого ти не напишеш "Подайте Степану!"? Попроси аби хто-небудь Плакат переклеїв. Навіщо ти ображаєш Трудящих євреїв? - Та й пішов, поклавши гривню В кепочку Натана. А Натан той підсунувся Ближче до Богдана Та й питає: - Ти чув, Йосю, Цього бармалея? Прийшов учить комерції Старого єврея... Чи устигли наші хлопці На камеру скриту Записати цього Гната, Панька чи Микиту? Нехай його проголосять Праведником світу, Щоб нарешті за кордоном Змогли зрозуміти, Що, крім діда, українці - Всі антисеміти. Очманілий ребе Я за шоу, токи и роки Телевізор не люблю, Та ввімкнув оце недавно І прослухав інтерв'ю. Головний одеський ребе Смачно люлечку смоктав, Перед ним сидів ведучий І улесливо питав: - Як майбутнє України Ребе Гісер уявля? Той сказав: - С крайов отдєльних Состоїт сія земля. Єсть Волинь, і єсть Подольє, Вобщєм, разниє края. Чтоби ето чем-то стало, Очень много нужно лєт. - Очманілий від куріння, Ребе виляпав секрет, Що країни України Як такої він не зна. Голова у того ребе, Вибачаюсь, не дурна, Бо дурний сказав би просто І одверто: - Ні хахли Ні до чого не придатні, Вічно гоями були... Якби ребе був дурним, Він не став би головним. Не хвилюйтесь, громадяни! Часто чуємо у будні, Ще частіш, у свято: - Україну поневолить, Пограбує НАТО! Та задумайся, будь ласка, Мій земляче-брате: Невже воно, оте НАТО, Таке дурнувате? Та невже ж ото не знають їхні генерали, Що давно уже до цурки Всіх нас обідрали? Уявіть, що Україну НАТО завоює. Як одягне голодранців? Чим їх нагодує? Скільки тут пенсіонерів, Скільки інвалідів! Скільки всяких чинодралів, Скільки дармоїдів! Та нехай сюди поткнуться Натівські машини, - їх роззують за півночі, Поздирають шини. Ловедеться інтервентам Ночувати в танку, Бо на вулиці задушать За консервну банку. Тут на це спеціалістів - Ой же як багато! їм міліція "до фені", Шо якесь їм НАТО? Не хвилюйтесь, громадяни, І живіть спокійно. Нас від НАТО захистили Міцно і надійно. Лурнувата в того мама, Шизофренік тато, Хто повірить, що нас може Захопити НАТО. Чого нема -того нема Дідок сусідці підморгнув, А та стоїть регочеться: - У вас, я бачу, потяг є, До молодичок хочеться. Дідок скривився жартома: - Моя ти чорнобрива, Ще потяг є, але нема... - Чого, дідусику, нема? - Нема локомотива. Ветерани Йдуть ветерани на парад, Прославлені герої. В обох на грудях ордени Ще не забутої війни - Лругої світової. - Ти пам'ятаєш, на війні Лавали нам пігульки, Щоб не тягло нас до дівчат, Не бігали на гульки? - О, - каже другий, - то було Продумано навіки. На мене років п'ятдесят Не діяли ті ліки. Тепер подіяли, браток, Уже не тягне до жінок. І хочеться себе спитать: Нащо було лайно ковтать? Ледача голова Сидять куми сивочолі, Сигарети курять Та молодість пригадують, Самі себе журять. - Був я добрим гулякою, Таким уже вдався. Міг подумати про дівку - Й тут же возбуждався. А тепер про молодичок Аумаю щоднини, А мене не возбуждає. Які тут причини? - А чого ж тут дивуватись? Кум питає кума. - Голова тупою стала, Дуже слабо дума. Обеліск Спорудили у містечку Шпиль посеред плацу Невідомому солдату Абрамові Кацу. - Який же він невідомий? - Приїжджі питали. - Ви ж буквами золотими Прізвище вписали. - А ми, - кажуть, - спорудили Цей шпиль перед святом, Але й досі не знаємо, Чи він був солдатом. Українське військо Ходить прапорщик Задранцев По казармі вранці. Пильним оком оглядає Хлопців-новоб ранців. - Фамілія? - Давимуха. - А твоя? - Петренко. - А как твоя фамілія? - Передерієнко. - Ні хрєна себе фамілька... А ти? - Аерев'янко. - Ну, а што ти, Аерев'янка, Аєлал на гражданкє? - Орав, сіяв... - Зачем орал? - Така була праця... - Теперь орать здєсь я буду, А ти - подчіняться. - Так у війську українськім Прапорщик Задранцев На свойом общепонятном Учить новобранців. Репутація Каже строгий генерал Джурі-охоронцю: - Ходить чутка, ніби ти Женишся на Соньці. Репутації твоїй Сильно це зашкодить, Бо до Соньки цілий полк Вечорами ходить. - Не зашкодить, - запевня Лжура генерала. - Хлопці кажуть: Сонька й вас Удовлетворяла. Морока Хлопченятко татусеві Голову морочить: - Як тих, татку, називають, Що женитись хочуть? - Ти, синочку, про це краще Спитав би у мами. По-моєму, такі дурні Звуться женихами. - А того, хто оженився, То як його звати? - Тобі рано ще, синочку, Такі слова знати. Нерівний шлюб Дочка плаче і говорить Рідній своїй мамі: - Він старий, а я не хочу За старого заміж. "Старий, старий", - дражнить мати. Що за речі глупі. Ти що його - збираєшся Варити у супі? Сирітка Матуся сцену влаштувала татку. - Ти скільки грошей Борі дав? - Лесятку. - Одну десятку?! - матінка гука. - Нащо ж ти з нього робиш жебрака? Людські синочки йдуть у дискотеки, Там снікерси їдять і чебуреки, А наш синок хай відстає від них? Хай, як сирітка, ходить по пивних? Шикарний роман Елегантна дівиця на ім'я Віолета Полюбила плюгавого шпінгалета. Шпінгалет водив Віолету Як не в оперу, то в оперету. Найдорожчі кольє і браслети Появились у Віолети. Ресторани, кафе, буфети - Все відкрилось для Віолети. Шпінгалет на честь Віолети Завдавав найбучніші бенкети. Частував її не ковбасами, А бананами і ананасами. А коли тому шпінгалету Подали казенну карету І заперли в тюрму, Віолета вертлява, Віолета лукава Не послала ні разу йому Ні картоплини, Ані цибулини, Ні хліба шматка. Он стервоза яка! Домашня політика Жінка лає чоловіка: - Одного ти прагнеш. Як приходиш із роботи, Зразу в ліжко тягнеш. Розказав би про новини Якісь політичні Чи напам'ять прочитав би Твори поетичні... Чоловік бурчить сердито: - Завдаєш мороки. Що тебе цікавить більше - Партії чи блоки? - В них же важко розібратись, Як не приглядайся... - Ну то потім розберешся, Зараз роздягайся! Детектор Попросив сусід сусіда: - А скажи мені, Чи ти бачив коли-небудь Летектор брехні? А той каже: - Я щоденно Бачу наяву, Бо на ньому оженився Й сьомий рік живу. Ні спокою, ні спочинку, Ні життя нема: Не устиг розкрити рота - На брехні пійма. Загальне правило Син говорить: - Є цікава В Африці країна. Коли жениться там дикий Молодий мужчина, То про жінку до весілля Нічого не знає, - Ні хто вона, ні що вона Собою являє. - При чому тут, - каже батько, Якісь дикі люди? Так женилися, синочку, І женяться всюди. Мир у сімействі Моя жінка така тиха І сумирна стала. Цілий Зень мовчить, неначе В рот води набрала. - А чому це? - Бо немає Про що говорити-Не гуляю і покинув Пити і курити. Ласкава Варшава Справедливо звуть Варшаву Європейським містом. Туди вигідно й приємно їздити туристом. Прибуваєш до Варшави Вечірнім експресом, А тебе до ресторану Везуть "мерседесом". Можеш їсти що завгодно, Що завгодно пити, А за страви і напої Не треба платити. З ресторану потрапляєш Зразу до готелю І не платиш ні за номер, Ані за постелю. Подають уранці в ліжко Тістечка і каву... - А ти часто, пане-брате, їздив у Варшаву? - Та ніколи я не їздив. Жінка там бувала. Оце вона про Варшаву Таке розказала. Догадливий чоловік Чоловік спитав дружину, Мов кольнувши шилом: - Викликав тебе директор Сьогодні на килим? - Ой, - злякалася дружина. Як ти догадався? - В тебе узор від килима На спині остався. Тітонька Поцілуй, Іваночку, Тітоньку Оксаночку. Вона гарна тітонька. Це наша сусідонька. А малий Іваночко Набік відвертається. - Я її боюся, Бо вона брикається. Мама здивувалася, Мама засміялася: - Де ти бачив, дурнику, Щоб вона брикалася? — А як ти на кухню Вийшла із кімнати Обняв її татко — Й хотів цілувати І як їй до рота Приклав свої губи, Вона його бахнула Кулаком у зуби... Пильне око Збігай, синку, в магазин, - Каже мати строго. - Подивись, чи в м'ясника Є свинячі ноги. Хлопчик весело побіг, Повернувсь до мами. - Не хвилюйся, наш м'ясник З людськими ногами. Хто ж узув би черевик На ногу свинячу... Знаєш, мамо, я такий, Що все зразу бачу. Он учора ми з Петром З школи повертались, Голих бачили людей, Що в кущах ховались... - Не базікайте про це Ви, довгоязикі. Може люди ті були Дурнуваті й дикі. Хлопчик каже: - Тітка та Може й дурнувата, Але дядько схожим був На нашого тата. Гулящий предок Про Біблію розмовляють Старенькі міщанки. - Мабуть, Адам був єдиним, Хто не мав коханки. Не було умов належних Тоді для гуляки: Кругом жили шимпанзяки Та всякі макаки. Не міг же він за коханку Мати шимпанзянку... Лруга каже: - Мав напевне, Бо коли не мав би, Не повірили б, що люди Походять від мавпи. Нині в кожному народі Є порода всяка: В одних була мати Єва, А в інших - макака... Татків друг Запитала свою маму Лонечка мала: - А це правда, що ти, мамо, У землі жила? - Звідкіля ти цю дурницю В голову взяла? - Так до нас приходив дядя, Ну, отой... оцей, Що ходив із татком разом Вчитися в ліцей. Ти пішла купить для нього Пляшку коньяку. А він каже: - Ле ти бабу Викопав таку? З різних точок зору Гірко й сумно дорікає Богдан Ялисею: - Це негарно, що живеш ти З жінкою моєю. А той руки артистично Положив на груди. - Ти з дружиною своєю - Несерйозні люди. І поводитесь обоє Якось незвичайно: Ти говориш, що негарно, Вона каже - файно. Дешевий товар Якби можна було, брате, Жінок продавати, Скільки ти за мою жінку Міг би мені дати? - Та не дав би я за неї Навіть копійчини. - Бери даром та й вип'ємо З цієї причини. Самооцінка Скажи мені, - просить жінка, Чесно й зрозуміло, Шо ти любиш - мою душу Чи прекрасне тіло? Чоловік оглянув жінку: Худа, як копистка. - За те люблю тебе, - каже, - Шо ти гумористка. Сусідки ~ Пробач мені, я бачила, Як з твоїх дверей Рано вранці вийшов лікар, Молодий єврей. А ти ж уже не дівулька, Вже не молода. Я думала, що ти хвора, Трапилась біда. - Та й ти уже не дівулька, А проте дурна. Он до тебе з автоматом Ходить старшина, Так я що - кричать повинна: - Почалась війна?! Рибачка Як субота чи неділя - Чоловік на річку, А увечері приносить Рибку невеличку. Жінка сердиться: - Лрібненька... Сиди краще вдома, А я піду упіймаю Щуку або сома. - Узяла найдовшу вудку, Вийшла за ворота, А назустріч їй солдатів Марширує рота. Розкрутилась клята вудка І встругнула номер: Старшину гачком схопила За стоячий комір. Зав'язалося знайомство, Тут же - тралі-валі, То й не можна залишати Байку без моралі. Хай по рибку не пускає Жінку - той, хто має, Бо вона обов'язково Щось не те піймає. Тещині штучки Що це коїться у тебе В сім'ї, чоловіче? Кажуть, теща вже грибами Отруїлась двічі. Ви повинні з харчуванням Взятися за розум. - Так у мене ж теща хвора, Страждає склерозом. Через це вона з грибами Штучки й викидає: Приготує їх для мене, А сама з'їдає. Обоє рябоє Надудлився тесть І наклюкався зять, Неначе дві тюті Рядочком сидять. - Ну, дай я тебе Поцілую, Сергію. Люблю тебе так, Шо й сказати не вмію. Згадай, як були Іменини твої. Співали гуртом "Солов'ї, солов'ї"... А потім, згадай, Мій коханий Сергію, - Ти пляшкою стукнув Сусідку Марію, А потім пробачення В неї просив, А далі - за носа її укусив. Згадай, як розбив ти Графин і нарешті Обмазав варенням Всю голову тещі. Потіха була! Я сміявся, як чорт, Як тещі запхнув ти У пазуху торт... І ще пам'ятаю, Як гості тікали, А потім міліцію Люди гукали... А потім п'ятнадцять Лали тобі діб. Хильнем по маленькій. Ось сало, ось хліб... Люблю я тебе, Ну як рідного сина, За те, що ти дуже Серйозна людина. Злорадство Худющого пацієнта Лікар оглядає. - Аобре, добре. Луже добре, - Стиха промовляє. - Шо ж тут доброго? - дистрофік Витріщивсь на нього. - Аобре, кажу, що у мене Немає такого... Піймав облизня... Найшли разом до лікаря Величава тітка І дівулька-хохотулька, Гарна, наче квітка. Лікар звично окуляри Поправля на лобі. - Роздягайтесь, - мовить чемно Молодій особі. - Та не вона, а я хвора. Це я - її мати. - То прошу вас, - каже лікар, - Язик показати. Медичка-сестричка Розмовляють дві жіночки, Не старі ще й гарні. - Чоловік мій третій тиждень Лежить у лікарні. І, напевне, дуже довго Буде ще лежати. - Ви з лікарем говорили? - Що там розмовляти... Я бачила, яка дівка Свіжа та рум'яна У палаті доглядає Мого павіана. А дівки впливають згубно На його натуру: Підіймають тиск і тонус, І температуру... Без симптомів Прийшла жінка до лікаря Сумна та печальна. - З чим явилися? - У мене Слабість сексуальна. - А скажіть, які симптоми? - Та нема симптому. Я, звиняйте, відмовляти Не можу нікому. Лікар лисину почухав. - Жіночко шановна, Я в цім ділі неспроможний, Хоч ви й безвідмовна. Розлука Возився лікар півгодини З п'яненьким пацієнтом, Лякав його: - Не кинеш пити, То станеш імпотентом А той натяг на вуха шапку, Завів стару частушку "Прощай, Маруся дорогая!" - Та й рушив у пивнушку... Безсоння З двірником розговорилась Вчена молодиця. - Що робити? Лругий тиждень По ночах не спиться. Чоловік мій тільки ляже, Спить, немов убитий, Я ж верчуся та кручуся... Що його робити? - О, - сказав двірник лукавий, -То лихі ознаки. Ось у мене на подушці Квіточки та маки. То коли мені не спиться, Поцілую квітку, На душі спокійно стане Й засинаю швидко. - Пхе, - скривилась молодиця, ¦ На подушці маки... То дрімуче безкультур'я, Ликості ознаки... А двірник: - Так вам, культурним, Можна і без маку. Як не спиться, чоловіка Поцілуйте в спину. Судилище Дві години діда й бабу Мирять у суді. - Ви ж, суддя їх умовляє, Вже не молоді. Є сини у вас, онуки. Не ганьбіть свій рід. - Я не можу жити з нею, Каже впертий дід. - Що вона варити вміє? Кашу та кандьор. А скажи, то придереться, Наче прокурор, І до того язиката - Перебреше й адвоката. Це така біда, Що гірше суда... Рабиня Вихваляється Омелько: - О, моя дружина, Як раба, переді мною Пада на коліна. Повернуся серед ночі Випивший і ситий, Укладуся під диваном І сплю, як убитий. А вона, моя голубка, На коліна стане І шурує, доки носа Шваброю дістане... Море по коліна Лежить п'яний у калюжі Під зеленим садом. Підійшла свиня поросна І сіла з ним рядом. Він їй черево погладив, Поправив картузика: - Шо, браток? На флоті служим? Весь бушлат у ґудзиках... Пришелець Сам начальник міліції Прибув із району. Зібрав людей по тривозі Біля стадіону І на повному серйозі Мовив: - Громадяни! Появилися над нами Інопланетяни. Нам відомо: серед ночі Проти понеділка Пролетіла над районом З космосу тарілка. Тут вона, звичайно, може На дорозі сісти, А пришельцям доведеться У кущі залізти. Із сучасної науки Нам відомі факти, Що вступати небезпечно З ними у контакти. Треба тихо кашлянути, Щоб не налякати, Не питати, хто ти, звідки, А себе назвати. Хтось із гурту обізвався: - Пане капітане, А які вони собою, Інопланетяни? Відповів на це начальник Ясно й без заминки: - Це такі собі дрібненькі Миршаві людинки. Невеличкі, півметрові. Витріщені очі. Головешка зовсім лиса, Як у поторочі... - Юринда, - махнув рукою Риболов Микола. Тут вони не приземляться Нізащо й ніколи. Ну, уявим, що тарілка Сяде на дорозі, А пришельцям де ховатись? Тут, у верболозі? - / коли повечоріло, Він узяв лопату І відправився до ставу Черв'яків копати. Підійшов до верболозу, Відхилив гілляку І ураз холодним потом Вмився з переляку. Бо побачив щось надуте, Лисе і банькате, Невеличке, півметрове - І став белькотати: - Я Микола, я Микола... Лопати-копати... Я Микола, я Микола... Копати-лопати... А пришелець: — Тю! - гукає, - На дурну макітру! Я не з космосу явився, А вийшов до вітру... Курортник Прибув дядько нежонатий У Крим спочивати. Переспавши, на балкончик Вийшов із палати І побачив: біля моря Ловгими рядами Гріють спини проти сонця Молодички й дами. Облизався, як котяра, Лядько нежонатий І сказав собі: - Роботи Тут край непочатий... Гостинний Іван Сидить Іван у скверику, Сало уплітає. Африканець задивився, Аж слину ковтає. Лиш коли угамувався Апетит Іванів, Він сказав: - Звиняй, чорнявий, Немає бананів. Ніжне письмо , Прийшла баба до сусіда, Той зветься Уласом. Здоровенний мугиряка. Розмовляє басом. - Напиши письмо, У ласе, Моєму синочку. Украв колись ящик пива В якомусь ларьочку. Сидить тепер в колонії, Бідує, страждає. - Ну, диктуйте, - каже дядько І за стіл сідає. - Отак пиши: - ГолЮбчику, Як тобі живеться... А чого, У ласе, в тебе Так рука трясеться? Прочитай, бо в тебе букви Виходять невдалі. - ГулУбчику, - чита дядько. - Що писати далі? - Не так пишеш, - бідна баба Вмилася сльозами. - Отак пиши: ГолЮбчику, Ніжними словами. Там же мучиться людина, В неволю закрита, А ти пишеш: голУбчику! - Наче до бандита... Трамвайна еротика Їхав п'яний у трамваї В місяці іюні. На голові кепка драна, А на ногах чуні. Не в народі популярні Валянки-панчохи: Трохи вати, трохи клоччя Та резини трохи. Тихесенько, любесенько Сидів біля входу, Любувався на природу І ясну погоду. А тут раптом до вагону Увійшла дівичка У колготочках прозорих, В білих рукавичках. Покрутилась, повертілась І спинилась рядом, Повернувшись до п'янички, Вибачайте, задом. Той, зворушений красою, З нервами не зладив І дівичку нижче спинки Лагідно погладив, А вона як шарарахне Кулаком п'яничку Та з огидою як кине В вікно рукавичку! - Дорогої рукавички Не пошкодувала, Бо до пики доторкнулась І брудною стала. То й нехай... І він для неї Кару приготує І себе перед народом Реабілітує. Як дівичка готувалась Вийти до зупинки, Він штовхнув її ногою Трохи нижче спинки. З неприхованим презирством Глянув на красуню, Зняв з ноги і в те ж віконце Зафурделив чуню. І по-панськи, по-дворянськи Обтрусив долоні: Що воно, мовляв, за стерво Лазить у вагоні? Чуні панові не шкода, Погуляє босим, Зате честь свою відстояв, Не остався з носом... Радість Кум із кумом зустрілися. Кум говорить куму: - Я недавно в лотерею Виграв добру суму. - Перестаньте говорити Про ту лотерею. - Шо ви, куме? Я ділюся Радістю своєю. - Нащо мені ваша радість? Ле ви так навчились? Краще б, куме, ви зі мною Грішми поділились. Ображена Сара З єврейського гумору Каже Сара Абрамові: - Вчора на базарі Мене шлюхою назвали Якісь п'яні харі... А Абрам їй: - В жизні всякі Случаї бувають. А чого ж ти туди ходиш, Де всі тебе знають? Зміст Козацький сміх.............................................................З Перевертні..................................................................5 Лагідна вдача................................................................8 Про рідну міліцію й чужу амуніцію..........................12 Про каску і кепку ......................................................16 Нові українці...............................................................21 Новий паспорт...........................................................28 Україна - вічна!.........................................................31 Орлине плем'ячко......................................................35 Факти й аргументи...................................................39 Мова і Язик.................................................................41 Інопланетяни.............................................................47 Крилатий анекдот.....................................................51 Найвищий оратор .....................................................53 Аержавна таємниця..................................................55 Клани і гетьмани.......................................................57 Про матушку й неньку............................................63 Чом бандури не дзвенять.........................................66 Нечиста сила ............................................................69 Про мистецтво шароварне.....................................73 Наталка-скакалка.....................................................77 "Веселив ребята" ......................................................83 Бородате чудо...........................................................87 Лучшая газета..........................................................95 Коробочка..................................................................100 Коханий козел...........................................................105 Змагайтеся, чорнобриві!............................................110 "Голуба" зараза..........................................................114 Кумова трагедія........................................................118 Лекція про звук ........................................................122 Непрохана гостя......................................................130 Кому жити легше....................................................136 Про мітлу, лопату й пляшку язикату ................139 Козацький кандидат .................................................143 Іванова політика.......................................................148 Сучасні наші імена...................................................152 Козацька натура......................................................155 Українське сало........................................................157 Гуцулове горе...........................................................159 Кумова експертиза..................................................760 Праведник..................................................................163 Очманілий ребе.........................................................165 Не хвилюйтесь, громадяни!.....................................167 Чого нема - того нема ...........................................170 Ветерани....................................................................777 Ледача голова............................................................172 Обеліск......................................................................173 Українське військо....................................................174 Репутація..................................................................176 Морока.......................................................................777 Нерівний шлюб..........................................................178 Сирітка.....................................................................179 Шикарний роман........................................................180 Аомашня політика...................................................182 Летектор.................................................................183 Загальне правило......................................................184 Мир у сімействі.......................................................185 Ласкава Варшава......................................................186 Логадливий чоловік...................................................188 Тітонька....................................................................189 Пильне око.................................................................191 Гулящий предок .......................................................193 Татків друг...............................................................194 З різних точок зору.................................................195 Аешевий товар.........................................................196 Самооцінка.................................................................197 Сусідки ......................................................................198 Рибачка......................................................................799 Тещині штучки.........................................................207 Обоє рябоє...............................................................202 Злорадство...............................................................204 Піймав облизня.........................................................205 Медичка-сестричка.................................................206 Без симптомів..........................................................208 Розлука......................................................................209 Безсоння....................................................................270 Судилище..................................................................272 Рабиня........................................................................273 Море по коліна..........................................................214 Пришелець................................................................275 Курортник................................................................279 Гостинний Іван........................................................220 Ніжне письмо............................................................227 Трамвайна еротика.................................................223 Радість.....................................................................226 Ображена Сара........................................................227