СЕНТИМЕНТАЛЬНА ПРОГУЛЯНКА
 

Захід дотлівав, багряніли хмари,

Вітер колихав білі ненюфари,

Квіти колихав між очеретів,

Над сумним ставком стиха шарудів.

Я бродив один із жалем кривавим

Між похилих верб понад сонним ставом,

Де густий туман уставав з низів,

Де, мов великан, привид чийсь сизів,

Де ридав відчай в тужних криках сойки,

Де плили сичів жалісливі зойки

Між похилих верб, де бродив один

Я з своїм жалем, не лічив годин...

I упала ніч, і погасли хмари,

Мла оповила сонні ненюфари,

Тільки під ставком, між очеретів,

Вітерець сумний стиха шарудів.