ТРИВОГА
 

Природо, не торка мене твоя краса -

Ані ліси й поля з їх гойними дарами,

Ані веселчасті ранкові панорами,

Ні журних вечорів торжественна яса.

 

Мені смішні усі мистецтва чудеса,

Поезія, і спів, і древні грецькі храми,

Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами,

Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса.

 

Не вірю в Бога я, глузую із людей,

Все заперечую - знання, мораль, ідеї...

Любов? Не хочу знать тих вигадок старих.

 

Життям утомлена, пойнята жахом смерті,

Моя душа - мов бриг, що поміж хвиль і криг

Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.