I. 
Загубивши сліди, із води виповзаєш на сушу.
О, тепер мілина не здається закінченням руху - 
дивна річ, як і те, що безмірну долаєш задуху,
прикладаючи Промисел "можу" до значення "мушу".

І не треба глядіти назад у надії на спадок,
сподіватись на риб-прилипал заповіт старожитний. 
Як належно сприйми - ти на суші слизький і огидний,
і що дно нині твердь - не закінчення, тільки початок.

Не жалкуй за колискою хвиль, за часами дитинства,
за безсиллям змінити будь-що, - ти отримав нагоду,
зрозуміти минуле й здобути свою нагороду -
над відбитками власного сліду відчувши блаженство.

Видається, відгадка і ключ у "пізнай насолоду",
що чіткіше, виразніше, тим очевидніше "глибше",
поза межами вод з набуттям невгамовного "вище"
і появи гріха теплокровного бачення плоду.

У дощах відкриття поновись. Уподоб себе звуку.
Обернися відбитком краси, сплівши згустки туману.
І нектар зажадай, і амброзії страву духмяну
зачерпни з білих хмар, протягнувши назустріч їм руку.

І будови свої підкоривши невпинному руху,
ти почнеш від обіймів і слави, а прийдеш до сенсу
зріти танці вогню, що востаннє служитиме Зевсу,
перед тим, як згубивши сліди, знов відчуєш задуху.

2003 р.