1 О смуток днів моїх, богиня кішок! Народжена на плесах Амазонки, володарка струнких плечей і ніжок безпечної красуні-куртизанки - хто вижив після зустрічі з тобою, любовною зачарувавшись грою ?.. Сторіччя спостережень за тобою з часів, коли дитя навчали ельфи і перевтіленням, і чарам з тою вологістю, природною для сельви, ці всі століття, звісно, не померли, і навпаки, росли з піщинок в перли. Затим безсмертні вчили в Ханаані вже зовсім іншому, та теж успішно. "Успішно" - саме те, у що ми вбрані були давно колись. Колись, аж смішно, все видавалося таким досяжним, - вважався б тільки богом і звитяжним. 2 Ти одягалась, як жила, в смугасте, а ось в подобі звіра найчіткіше пантерою запам’яталась, власне, плямистою, - це личило точніше грайливості жіночій, що приймала відбиток тих місцин, де полювала. А потім світ змінився, пожвавішав, в нас перестали вірити. Міста, царі, володарі, герої… Більше боги їх не цікавили - проста історія, що тягнеться донині, і пишеться по цяточці-людині… 3 З ким ти приплинула, Formosa mea, до Остії, - він в тебе вірив, правда? Любив як я колись? Олександрія наскучила божественній, чи туга за красенем із війська Ганнібала переросла в любов до Сципіона? Там стільки суден зараз, і не дивно, що не помітив я тебе, а в Римі хіба знайдеш богиню, особливо, коли вона того не хоче, втім і стосунки наші, мов полин, гіркі, мов сутінки часів неговіркі. І хто повинен в цьому?.. 4 Нещодавно, днів три назад, відчув тебе я поруч, коли очима проводжав надмірно гуркотливу процесію - праворуч від “Бахуса-Діоніса” ступала ти, чорна кішка, - зріла, дужа, спрагла. Дались тобі ці люди - хворі типи? І що тобі до оргій їхніх, крові, одні пекельні згасиш смолоскипи, а чи назавтра не розквітнуть нові? Та був я впевнений – кінець “герою”, що пам’ять Вакха тут вкривав ганьбою. 5 А сталося воно ось так: під ранок він, втомлений від справ нічних - від влади над сплячим містом, витівок вакханок, посвячень гвалту й вбивств, - запрагнув знати, що бачить ця розкішна кішка в снах. І долучився до богів-невдах. Ураз ожили консули, трибуни. Лише і мови – рятувати Рим! Й почалося таке, немов за стіни проникли варвари. Різня. Утім, суди карали винних! тільки винних забили тисяч сім в трудах невпинних. 6 Що бачиш ти, о незрівнянна, в снах? - я мав необережність теж, о небо, торкнутись їх з любов’ю на вустах, і знаю, був єдиний, хто “щасливо” зумів вернутися, пізнавши долю, тепер я тінь, загублена тобою. Узяли найцінніше. Що ж - від інших життя, а в мене тільки серце, я маю тішитись? - з найрозумніших сьогодні перший, та між тим, повір, це - така печаль, якій не дати ради, бо хто я зараз? й чим я можу стати? Що бачиш ти, о незрівнянна, в снах - де Час, ревнивий муж твій, ставить дати? 2004 Tertia vigilia * - "Третя варта" - власне, нічний час, тобто проміжок від заходу до сходу сонця, поділявся у древніх римлян на чотири частини, так звані вігілії (від vigil - вартовий, страж), рівні відрізки знаходження на сторожі змін караулу. Третя вігілія - проміжок від опівночі до початку світанку.