1
Топчучи древні мушлі вибілені святково 
на розтрісканій тверді напівпустель азійських, 
прагнеш уже не тіні, скільки змінити подих 
на ворушіння зябер у течії Мальмстріму, 
бути настільки іншим, жити настільки ново, 
щоби не знати суші, не відчувати спраги, 
не покриватись пилом, і не сльозити очі, 
ставши великим тілом, що звикло лине з кручі 
легше не вниз, а вгору, на мерехтіння неба, 
на загадковий поклик місяця-черепахи. 

2
Риби не можуть бути іншими, аніж риби. 
Їм не потрібно глузду, глузд розмокає швидко, 
"швидко" для риб змістовно, а всяке "бридко" - рідко, 
винятком виступають зустрічі із руками. 
Води, втім, очищають - суть священними ніби, 
в разі, якщо зважати на моряків і Небо. 
Тож і святий у водах кожен фрагмент Відбитка - 
риби у першу чергу, й цим від срібного злитка 
вирізняючись Блиском, - не даремно хрестами 
не тяжіли на шиях і слугували з хлібом 

першим із перших, котрі прагнули злитись з ними. 
Сріблом ж охочі ситі - значить уже не перші, 
ті, що й без Дива в сіті ловлять на заклик "герші!", 
чи на ковток повітря з ароматом пустелі, 
словом, на нонсенс в водах. Сіті тому, мов рими - 
межі, кордони плину – далі надрив моторів,
і неодмінний вихід за осяйні поверхні,
де правлять крики птахів - вільні, різкі, мажорні.
Твориво цих горлянок безпомилково значать 
втечу від усіляких риб'ячих кредиторів. 

Втеча найголовніше, втеча - вінець ковзкого, 
руху стрімкого тіла, сповненого жадання 
бути чимдалі, бути - рибі не до вагання, -
врешті, ціна мовчанню й тут своєчасна втеча, 
котра для риб, як вимір, є розкриттям "волого". 
Видимо, з цього зору, води бувають різні. 
Як і мовчання риби...
Рідкісний дар - мовчати.
Дар, що нічим не гірший вміння когось повчати, 
передусім нащадків, в першу чергу найближчих, 
дар, що батькам - спочинок й мирне життя - вітчизні.

Дещо гірше з коханням, і навпаки - з любов'ю:
не дорікнеш сердито, не вмотивуєш зраду, 
і від рідні корисну не принесеш пораду. 
Тільки й вітай очима звабу перед собою, 
тільки пливи і ніжно пести її лускою. 
Пести її торканням губ, плавниковим рухом, 
водорості розклавши імператорським ложем, 
вмов її до спочинку, а коли геть знеможе, 
їй покажи як зверху повертаються люди, 
втихомирені врешті, - дно і для них є домом. 

Звісно, питання дому варто владнати вчасно.
І не важливо хто ти з огляду громадянства,
вибери гарне місце - тихе, без месіанства 
рабина, мулли, ксьондза, без найменшого руху
всяких жонглерів слова, котрим властиве чванство. 
Будь-які вправи рота тут, вочевидь, чесніші. 
Наміри з'їсти швидко, не зіткавши з промови 
сіті, капкана, сильця, не переносять лови 
у різновид знущання, видно і в цьому сенсі
води є найсвітліші радники щодо їжі… 

3
Сонце. Незносна спека… Вийти з води на сушу
під сонцепад проміння, щоби дійти пустелі, 
щоби довкола кості окаменілі, мушлі, 
політруки і зброя, пересувні оселі?
щоби пустельним вітром ночі сумні ридали:
“синю глибінь віддали, кинули, полишили…“?
Непереносна спека... 
Обрію плавкі смуги... 
Вивільненим легеням лінь римувати рухи. 
Ким ми були, що мали - зовсім не однозначно.
О, вочевидь, зростали, неочевидно - стали. 

Видно, тримались тіні, видно, зав’язли в глині,
і течія повітря зовсім не плин Мальмстріму. 
Але ж було дитинство! І в ту ріку стрімливу 
стрибав, спинивши подих, прагнучи дна сягнути, 
каменя зачепившись, втриматись у глядінні 
за осяйну рухомість надпрозорої глиби, 
що лоскотала й далі, далі тягнула, ніби 
ми дуже рідні й разом бути повинні, так як 
риби не можуть стати іншими аніж риби.

2003